Пошук по сайту

Філософія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Двнз «Криворізький національний університет» Криворізький педагогічний інститут

Двнз «Криворізький національний університет» Криворізький педагогічний інститут





Сторінка1/6
  1   2   3   4   5   6


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Криворізький педагогічний інститут

Відділ перепідготовки і підвищення кваліфікації

кадрів педагогічних працівників

Реєстраційний №______

Інтерактивні технології навчання як засіб підвищення ефективності

сучасного уроку

(на матеріалах вивчення математики)
Кваліфікаційна робота

вчителя математики

вищої категорії

КЗШ № 69

Червяченко І.М.

Кривий Ріг 2013 рік

Зміст
Вступ……………………………………………………………….………..3

Розділ І. Інтерактивні технології: генезис, сутність та переваги…………………8

1.1. Дослідження проблеми в психолого-педагогічній літературі ……………….8

1.2. Сутність інтерактивного навчання.…………………………………………..18

1.3. Пріоритети інноваційного навчання математики в школі ……………….…21

Розділ ІІ. Науково-методичні основи використання інтерактивних технологій навчання на уроках математики у сучасній школі………………………………..27

2.1. Теоретичні засади організації інтерактивного уроку математики………..27

2.2. Технології інтерактивного навчання: загальна характеристика та особливості………………………………………………………………..…………37

Розділ ІІІ. Експериментальна реалізація використання інтерактивних технологій на уроках математики у сучасній школі……………..……………….45

Висновки………………………………………….……………………….52

Список використаної літератури………………………………………54

Додатки……………………………………………………………………56

Вступ
Освіта будь-якої країни відбиває в собі найголовніші її цивілізаційно-культурні ознаки та особливості наявного історичного моменту, забезпечуючи поєднання національних традицій з інноваціями - як виробленими всередині неї, так і запозичені ззовні, із скарбниці вселюдського досвіду. На цих підставах національна система освіти має забезпечувати безперервність розвитку країни, здійснювати ефективну соціалізацію та професійну підготовку молоді до життєдіяльності у світі, який постійно ускладнюється.

Стан освіти суттєво впливає як на інтегративні процеси світового буття, так і соціальні трансформації в окремій державі. Система освіти в значній мірі визначає не тільки якісні характеристики культури того чи іншого суспільства, але й вміщує «у згорнутому вигляді» стратегії кардинальних перетворень життєдіяльності. Тому не викликають подиву значні капіталовкладення розвинутих країн в цю «невиробничу» сферу. В посткомуністичному світі «розкладку» політичних сил, основні тенденції розвитку не можна прогнозувати без урахування виховного, освітнього та наукового потенціалу нових незалежних країн.

Здобуття Україною державної незалежності виявляється одним з найголовніших внутрішніх чинників, який визначає необхідність суттєвої трансформації вітчизняної освіти, бо якісна освіта – одна з найголовніших засад розвитку суспільства.

Тому, актуальність дослідження пояснюється безперервним інтересом провідних науковців та практиків, тобто учителів, до покращення умов процесу навчання у сучасній школі, а з цим пов'язано втілення у життя пріоритетних технологій освітнього характеру.

Державна політика на шляху удосконалення навчального процесу визначена Законом України “Про загальну середню освіту”, в цьому законі акцент ставиться на розвиток інноваційних освітніх технологій в навчальному процесі загальноосвітнього навчального закладу з метою забезпечення переходу освіти на нову, особистісно-орієнтовану парадигму. Теоретичний і дидактичний аспекти нових технологій навчання вже достатньо розроблені та висвітлені в роботах М.Башмакова, В.Беспалька, Л.Буркової, В.Лозової, Г.Селевка, О.Пєхоти та інших вітчизняних й зарубіжних вчених. Разом з цим, впровадження зазначених технологій у сучасну педагогічну практику просувається дуже повільно. Це відбувається через недосконалість сучасних технологій управління освіти в цілому та технологій управління процесом впровадження інновацій зокрема.

Перехід світового суспільства до інформаційного з одного боку, та спрямованість на ринкові відносини нашої держави з іншого, створили умови, які зачепили всі сфери життя суспільства, що не могло не викликати потребу для перетворення системи освіти з унітарної (авторитарної, трансляційної) на демократичну, гуманітарну, спрямовану, насамперед, на розвиток кожної дитини – майбутнього члена суспільства. Швидкий розвиток технологій у наш час також ставить перед освітою нові завдання, починаючи від систематизації світових технічних і наукових досягнень на рівні змісту, приведення у відповідність з цим технологій, методів і форм навчання та закінчуючи залученням останніх у сферу освіти з інших, непедагогічних галузей суспільного світового простору.

Разом з прийняттям нової парадигми освіти (гуманістичної, особистісно-орієнтованої), поширенням педагогічних досліджень, об’єктом яких є оновлені форми навчання, педагогічних методів та технологій інноваційного характеру, розвитком науки управління в цілому, виникла необхідність корегування завдань, що стоять перед розвитком освіти в Україні в цілому та перед загальноосвітніми навчальними закладами зокрема. На сучасному етапі розвитку нові педагогічні технології розробляються у теоретичному й дидактичному аспектах. Проблема застосування саме інтерактиву в навчальному процесі була в центрі уваги таких дослідників, як О.Єльникова, Г.Коберник, О.Коберник, О.Комар, Т.Кравченко, М.Крайня, Г.Крівчикова, В.Мельник, Л.Пироженко, Н.Побірченко, О.Пометун та ін., які обґрунтовують доцільність застосування інтерактиву для посилення ефективності процесу навчання.

Теоретичні аспекти, пов'язані з визначенням сутності інтерактивних методів, їх класифікації, визначенням найбільш поширених і придатних їх видів для розв’язання навчальних завдань набули висвітлення в працях російських (О.Коротаєва, Г.Мітіна, Г.Самохіна, С.Стилік, Н.Суворова, Г.Шевченко) та українських (А.Мартинець, М.Скрипник, Л.Пироженко, О.Пометун та ін.) вчених.

Прискорення темпу життя, великий потік знань, що впливає на сучасну людину, потребує від неї вміння швидко знаходити необхідне рішення, використовуючи для цього пошукові методи, користуючись великою кількістю різноманітних джерел інформації. У зв’язку з цим, серед традиційних форм та методик навчання, у педагогічній практиці все частіше використовуються інтерактивні методи. Ця затребуваність пояснюється тим, що таке навчання спрямовано на підвищення пізнавальної активності учнів, посилення діяльнісного підходу в навчанні і реалізацію спільної діяльності, націленої на кооперативну обробку навчальної інформації з виробленням нових знань особисто кожним учнем в оптимальному тільки для нього режимі. Інтерактивні методи навчання досить швидко були визнані вчителями та управлінцями дієвим засобом впровадження нових освітніх технологій. Однак використання їх у практиці загальної середньої освіти поки що фрагментарне, епізодичне, не системне внаслідок нерозробленості відповідних технологій та неготовності більшості вчителів і управлінців користуватися інформаційними технологіями та комп’ютерною технікою.

Усе зазначене вище зумовило необхідність дослідження використання інтерактивних технологій на уроках у загальноосвітній школі. Оскільки, нашим пріоритетним напрямком діяльності є математика, то я обрала тему: «Інтерактивні технології навчання як засіб підвищення ефективності сучасного уроку (на матеріалах вивчення математики)».

Об’єкт дослідження: організація навчальної діяльності у контексті освітніх інноваційних процесів.

Предмет: використання інтерактивних методів, як засіб підвищення ефективності уроку математики.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність застосування інтерактивних технологій у викладанні шкільного курсу математики.

У своєму дослідженні ми виходили з гіпотези того, що застосування інтерактивних технологій навчання на сучасному уроці математики у загальноосвітній школі сприятиме підвищенню ефективності такого уроку і сприятиме кращому засвоєнню знань, формуванню умінь і навичок учнів.

Виходячи з мети, визначено такі завдання дослідження:

  • Систематизувати та узагальнити різні підходи до вивчення проблеми впровадження інтерактивних технологій навчання в педагогічній теорії та практиці.

  • З’ясувати сутність інтерактивних освітніх технологій та виокремити відповідні інноваційні аспекти для підготовки уроків з математики.

  • Проаналізувати теорію і практику співвідношення інноваційного навчання з традиційною системою освіти.

  • Теоретично обґрунтувати, розробити та апробувати модель інтерактивного уроку у загальноосвітній школі як засіб підвищення навчальної діяльності.

Для досягнення поставленої мети використано такі методи:

Теоретичний аналіз наукової літератури, інформативних комп’ютерних технологій та електронних документів, що розташовані у глобальній мережі Інтернет, вивчення та узагальнення педогогічного досвіду вчителя математики для визначення сучасного стану використання інтерактивних освітніх технологій в навчальному процесі; діагностичні методи (анкетування, бесіда), узагальнення, систематизація, педагогічний експеримент з метою апробації та виявлення ефективності розробленої моделі інтерактивного уроку у порівнянні з використанням традиційних засобів, методів навчання, статистичні методи обробки даних експерименту, спостереження за учбовою діяльністю учнів, метод аналізу учнівських робіт, шкільної документації.

Наукова новизна та теоретичне значення роботи полягає в тому, що сформульовано та обгрунтовано принципи побудови дидактичної моделі інтерактивного уроку математики на фоні процесів модернізації шкільної освіти в Україні; показана роль інтерактивного уроку у створенні ситуації розвитку особистості старшокласників, їх рефлексивної функції та розвитку мислення при вивченні математики.

Практичне значення дослідження:

Розроблено організаційно-методичну систему використання інтерактивних методів як засіб підвищення ефективності сучасного уроку математики у школі.

Дослідницько-експериментальна робота проводилась на базі Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №69.

Структура роботи: Кваліфікаційна робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, списку літератури і додатків.

РОЗДІЛ І. Інтерактивні технології: генезис, сутність та переваги.
1.1. Дослідження проблеми в психолого-педагогічній літературі.
Головною метою української системи освіти, згідно з Національною Доктриною розвитку освіти України у XXI столітті, є створення умов для розвитку й самореалізації кожної особистості як громадянина України, формування поколінь, здатних навчатися впродовж життя, формування й розвиток цінностей громадянського суспільства. Реалізація основних положень Доктрини має забезпечити «перехід до нової гуманістично-інноваційної філософії освіти», що надалі стимулюватиме збільшення самостійності й самодостатності особистості, її творчу активність [2, с.36].

Удосконалення підходів до організації навчання посилюється інтеграційними процесами в Європі та необхідністю підвищення професіоналізму вчителя у використанні інноваційних педагогічних технологій.

В історії педагогічної науки існує тенденція до постійного пошуку вдосконалення систем, методів та форм пізнавальної діяльності учнів, яка ґрунтується на загальних принципах побудови процесу навчання. Ретроспективний аналіз літератури показує, що давньогрецькі вчені (Сократ, Платон, Арістотель) велику увагу приділяли різноманітним методам навчання, а також зазначали про активне здобування знань, що сприяє всебічному розвитку особистості. Ці ідеї продовжили розробляти Я.Коменський, Ж.-Ж.Руссо, Й.Песталоцці, К.Ушинський, Дж.Дьюї, Л.В.Занков та ін., які звертали увагу на удосконалення та багатоманітність методів навчання, а успішність залежить від рівня його організованості та керованості – тобто містять елементи технологізації. Такій підхід дозволяє стверджувати, що в навчальному процесі у всі часи реалізувалася певна технологія. Відтак, сучасні освітні технологічні системи є синтезом досягнень педагогічної науки та практики, поєднанням традиційних елементів минулого та інноваційного досвіду. Тому, давайте проаналізуємо підхоли зарубіжних та вітчизняних досліджень, щодо поняття «педагогічна технологія».

Незважаючи на те, що сам термін «педагогічна технологія» виник та досить широко використовувався у ХХ сторіччі, ще Я.А.Коменський прагнув знайти такий загальний порядок навчання (систему), за якою воно здійснювалося б за єдиними законами людської природи та було схоже на добре налагоджений механізм (технологію). В.П.Безпалько розглядає трансформацію педагогічних технологій в історії педагогіки на основі виділення «педагогічних епох» підкреслюючи, що кожна наступна технологія ніби асоціюється з послідуючою, збагачуючись набуваючи при цьому нових якостей, властивостей, особливостей, завдяки чому праця педагога стає більш ефективною [9, с.49].

Виходячи з цього, технологічний підхід у світовій педагогічній практиці розглядається як альтернативний традиційному, в основі якого лежить отримання готових знань та їх репродуктивне засвоєння, а елементи технологізації зустрічаються в працях більшості видатних зарубіжних і вітчизняних педагогів. Джерелом а також складовими елементами педагогічної технології можна вважати соціальні перетворення, нове педагогічне мислення, досвід минулого, систему психолого-педагогічних наук.

Слово «технологія» грецького походження й означає «знання про майстерність». Поняття «педагогічна технологія» останнім часом дедалі більше поширюється в науці й освіті. Його варіанти – «педагогічна технологія», «технологія навчання», «освітні технології», «технології в навчанні», «технології в освіті» – широко використовуються в психолого-педагогічній літературі і мають понад 300 формулювань, залежно від того, як автори уявляють структуру і компоненти освітнього простору.

Але сам термін «педагогічна технологія» вперше використовується в 20-х роках у наукових працях з педології та рефлексології (В.М.Бехтерев, І.П.Павлов, А.А.Ухтомський).

Зі школами США 30-років ХХ століття пов’язане перше використання терміну «освітня технологія» та поширення інтересу до педагогічних технологій, що було зумовлене появою перших програм аудіовізуального навчання. Одним з прикладів інноваційних технологій у вітчизняній школі того часу може бути Корнинський метод, розроблений у 1928 році О.Г.Ривіним, який він сам назвав «талгенізмом» (від слова «талант», «геній») і який має всі ознаки інноваційної технології: економія часу (досягнення значних успіхів за десять місяців); гарантований результат (розвиток мови, аналітичного мислення, пробудження викладацьких здібностей); використання, поряд з традиційними, авторських форм та методів (робота за абзацами тексту, виступи учнів, оргдіалог) [28, с.48 ].

У зарубіжній педагогіці 40-х років виник новий напрям організації навчального процесу – педагогічна технологія, який ставив за мету підвищення його ефективності, гарантоване досягнення учнями запланованих результатів навчання і у майбутньому вирішальним чином вплинув на розв’язання проблеми індивідуального підходу до кожного. Наслідком застосування на початку 50-х років машинного та програмованого навчання в США стала технологізація навчального процесу.

У 70-80 роки у вітчизняній педагогічній науці триває подальше уточнення визначення поняття «педагогічна технологія», яку більшість авторів розуміють як створення оптимально організованого навчального процесу, який розробляється на основі системного підходу. Перші спроби використання технологічного підходу у вітчизняній практиці цього часу зробили Т.О.Ільїна та М.В.Кларин. [28, с.66].

Визнаними та відомими можна назвати технологію оптимізації навчального процесу (Ю.К.Бабанський), технологічний процес поетапного формування розумових дій (Н.Ф.Тализіна), технологію індивідуалізованого навчання (І.Е.Унт). Вітчизняна теорія і практика аналізу технологій в освіті відображена в наукових працях В.П.Безпалька, М.В.Кларина, І.Я.Лернера [29].

Зародження новаторських ідей у педагогічній науці 70-х років, які згодом, в середині 80-х, склали підґрунтя педагогіки співробітництва, основу для розбудови нової освітньої парадигми незалежної України у 90-х роках. Характерними рисами цього періоду є спроби як нетрадиційного розв’язання так і серйозного теоретичного обґрунтування актуальних проблем у педагогічній практиці, а також розповсюдженням технологічного підходу як перспективного напряму підвищення ефективності освітнього процесу. Діяльність педагогів-новаторів більшість дослідників зараховують до персоніфікованих педагогічних технологій, серед яких найбільш відомими є технологія інтенсифікації навчання на основі схемних і знакових моделей навчального матеріалу (В.Ф.Шаталов); технологія «створення ситуації успіху» (А.С.Бєлкін); технологія колективного творчого виховання (І.П.Іванов) тощо.

Сучасний етап педагогічної практики – це перехід від пояснювально-інформаційних технологій до діяльнісно-розвивальних та особистісно-орієнтованих, впровадження яких у вітчизняну школу має сприяти вирішенню проблеми щодо їх якісного впливу на зміст, методи та організаційні форми навчання, що, у свою чергу, створює умови для вдосконалення процесу загальної підготовки учнів.

Проте в існуючих технологічних системах навчання можна спостерігати і певні недоліки – значна організаційна складність, переважаюча орієнтація на репродуктивне засвоєння змісту освіти та на "середнього" учня. В останні десятиріччя відбувається розробка технологій, які дозволяли б подолати ці недоліки (І.Б.Бондар, О.Т.Мороз, О.М.Пехота, О.Я.Савченко, С.О.Сисоєва), та пошук нових підходів до побудови технологізованих систем навчання у освітніх закладах на основі врахування гуманістичних ідей та орієнтирів. Характерним для сучасного періоду вітчизняної педагогіки є поява та розповсюдження різноманітних технологій (І.М.Богданова, А.С.Границька, А.В.Фурман, І.С.Якиманська), основою яких є особистісно-орієнтований підхід. З’являються особистісно і практично орієнтовані технології, завданнями яких є створення такої системи, у ході якої відбувається усвідомлення учнями своєї індивідуальності, теоретичне та практичне оволодіння основами пізнавальної діяльності. Особистісно-орієнтований характер, що ґрунтується на суб’єкт-суб’єктних відносинах та індивідуалізованому підході, стає необхідною умовою підвищення якості навчальної підготовки, утверджує самоактуалізацію, саморозвиток особистості вчителя та учня. У побудованих таким чином технологіях учитель виступає як компетентний консультант помічник, організатор педагогічної взаємодії з учнем, яка спрямована на розвиток активності, самостійності, творчих здібностей у пізнавальній діяльності. Серед найбільш перспективних шляхів реалізації завдань національної школи вважається впровадження інноваційних технологій під якими розуміють педагогічні технології, що спрямовані на задоволення актуальних проблем системи освіти, спираються на використанні нових знань, базуються на мотивації суб’єктів педагогічної діяльності, мають на меті подолання наслідків деструктивних процесів у системі освіти або виведення її на більш високий, конкурентноспроможний рівень навчання [30, с.138].

Ще понад 2400 років тому Конфуцій сказав: "Те, що я чую, я забуваю. Те, що я бачу, я пам’ятаю. Те, що я роблю, я розумію". Ці три прості твердження обґрунтовують необхідність використання активних методів навчання. Процес навчання – не автоматичне вкладання навчального матеріалу в голову учня. Він потребує напруженої розумової роботи дитини та її активної участі в цьому процесі, тому пояснення й демонстрація самі по собі ніколи не дадуть справжніх стійких знань. Цього можна досягти тільки за допомогою активного (інтерактивного) навчання. В останні роки у вітчизняній школі все частіше практикується використання інтерактивних технологій з метою всебічного розвитку особистості та підвищення загальної якості навчально-виховного процесу. Слово «інтерактив» має походження з англійської мови від слова «іnteract», де «іnter» – взаємний, «асt» – діяти. Таким чином, «інтерактивний» означає «здатний до взаємодії, діалогу». Інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності, яка має конкретну, передбачувану мету – створити комфортні умови навчання, за яких кожен учень відчуває свою успішність, інтелектуальну спроможність [30, с.97].

Аналіз останніх досліджень та публікацій дає змогу зазначити, що використання інтерактивних технологій у навчально-виховному процесі привертає увагу багатьох учених і педагогів. Зокрема, С.Кашлєв обґрунтував інтерактивне навчання, як інноваційне педагогічне явище [29], О.Пометун опублікувала «Енциклопедію інтерактивного навчання» та велику кількість робіт по даній проблемі, М.Кларін розглядав інтерактивне навчання як інструмент освоєння нового досвіду [30], В.Шарко обґрунтовує власний досвід впровадження інтерактивних методів навчання [29], Т.Дуткевич визначає психологічні основи використання інтерактивних методів у процесі підготовки спеціалістів з вищою освітою [19, с.75] та ін.

Проблемним є питання класифікації інтерактивних технологій.

Перші спроби класифікації подані в роботі Г.Сиротенка «Сучасний урок: інтерактивні технології навчання» розглядає:

  • Кооперативне навчання: технологія роботи в парах; технологія діяльності ротаційних (змінюваних) трійок; технологія „два-чотири-всі разом”; технологі „карусель”; технологія роботи в малих групах (діалог, синтез думок, суспільний проект, пошук інформації, навчаючи-вчуся, ажурна пилка, аналіз ситуації).

  • Технології навчання у грі.

  • Дискусія (метод „Прес”, „обери позицію”, „телевізійне ток-шоу”).

  • Метод проектів (проект „Громадянин”).

  • Тренінгові методи навчання (міні-лекція, групова дискусія, ігрові методи, метод конкретних ситуацій (кейсів), мозкова атака) [19, 46].

Подана класифікація не є досконалою, методично виправданою. Так, метод проектів слід, очевидно, розглядати в системі проектувальних технологій, адже такий вид роботи не завжди передбачає виконання завдань у групах, парах, а й індивідуальну роботу. Метод проектів можна використати під час інтерактивного навчання за умови діалогічної взаємодії учасників навчального процесу.

До тренінгових методів навчання Г. Сиротенко відносить технологію „мозкова атака”, яка одночасно включена до кооперативного навчання; групова дискусія одночасно виступає у технології власне дискусії. Таке варіювання, з нашої точки зору, не є виправданим.

Науковець чітко не розмежовує поняття «метод» і «технологія», що, на нашу думку, порушує логіку його класифікації.

Існує інша класифікація інтерактивних технологій – за джерелом подачі та характером сприйняття інформації (С.Петровський, Е.Голант), залежно від основних дидактичних завдань конкретних етапів навчання (М.Данилов, Б.Єсипов), відповідно до характеру пізнавальної діяльності (М.Скаткін, І.Лернер), а при цілісному підході – на такі великі групи методів навчання:

  • організація й здійснення навчально-пізнавальної діяльності;

  • стимулювання й мотивації;

  • контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної діяльності.

На мою думку, найкращою є робоча класифікація запропонована О.І.Пометун та Л.В.Пироженко, оскільки характеризує розподіл інтерактивних вправ саме на основі співвідношення їх до мети, етапу уроку, а також чітко проведена межа між методиками кооперативного та колективно-групового навчання, виділені окремі види робіт ситуативого моделювання та опрацювання дискусійних питань. Вона має такий вигляд:

  • Інтерактивні технології кооперативного навчання.

  • Інтерактивні технології колективно-групового навчання.

  • Технології ситуативого моделювання.

  • Технології опрацювання дискусійних питань [14, с.33].

Також, у ряді праць розглядаються найбільш поширені інтерактивні технології. Н.Суворова виділяє найвідоміші форми групової роботи: „велике коло”, „вертушка”, „акваріум”, „мозковий штурм”, „дебати”; О.Ісаєва – „рольові ігри”, „семінар”, „засідання прес-клубу”, „мозкова атака”, „дискусія” [14, с.164]; Л.Півень у своїй роботі розглядає такі інтерактивні технології: „робота в парах”, „займи власну позицію”, „робота в малих групах”, „мозковий штурм”, „розігрування ситуації”, „коло ідей”, „акваріум” А.Гін пропонує такі види робіт у групах: „спіймай помилку”, „прес-конференція”, „своя опора”, „мозковий штурм” [16].

Головна особливість методики інтерактивного навчання, підкреслює І.А.Зимня полягає у тому, що процес научіння відбувається у спільній діяльності. «Доведено, що порівняно з індивідуальною роботою за схемою "учитель-учень" співпраця в групі підвищує ефективність розв'язання тих же задач на сто відсотків» [13, с.268].

Технологічна якість інтерактивного навчання передбачає вироблення правил організації. Так, Г.Токмань пропонує дотримуватись таких норм роботи:

  • діють (тією чи іншою мірою) всі учасники навчального процесу;

  • мають певну психологічну підготовку (самообмеженість, скутість, традиційність поведінки заважає);

  • беруть участь не більше, як 30 чоловік (найкраще працювати в малих групах);

  • готують приміщення (наприклад, столи поставити «ялинкою», щоб кожний учень сидів боком до ведучого і мав змогу спілкуватися в малій групі);

  • дбають про необхідні для творчої роботи матеріали (вони розробляються автором);

  • налаштовують учасників на серйозне ставлення до питань процедури й регламенту;

  • ділять клас на групи [12].

Спеціалісти також виділяють наступні норми поведінки у процесі інтерактивного навчання: у спільній роботі немає «акторів» і «глядачів»: усі – учасники; кожен член групи заслуговує на те, щоб його вислуховували не перебиваючи; слід говорити так, щоб тебе розуміли, висловлюватися безпосередньо по темі, уникати зайвої інформації; якщо інформація, яка пролунала, не зовсім зрозуміла, задавати запитання «на розуміння»; тільки після цього робити висновки; критикувати слід ідеї, а не особистості; мета спільної діяльності полягає не у «перемозі» будь-якої точки зору, а у можливості знайти кращий розв'язок, дізнавшись про різні думки щодо проблеми і таке інше [11, с.359].

Здійснення методики інтерактивного навчання з урахуванням усіх вимог, які висуваються до нього, певним чином впливає на зміни у роботі педагога. В.Н.Соколов вважає, що, враховуючи актуальні запити розвитку системи освіти, педагог має володіти наступними уміннями: організувати таке дослідження задачі, яке сприймається учнем як власна ініціатива; цілеспрямовано організовувати для учнів навчальні ситуації, які спонукають їх до інтеграції зусиль; створювати навчальну атмосферу в класі і дозувати свою допомогу учням; розв'язувати нестандартні навчальні й міжособистісні ситуації, розглядаючи педагогічну взаємодію як вплив реакції тих, хто навчається під керуванням педагога; зберігаючи свій науковий авторитет, допомагати учням не потрапляти під його залежність, яка скасовує їхню мислительну діяльність, а зберігати самостійність в інтелектуальній поведінці [11].

Група дослідників під керівництвом Є.В.Коротаєвої, розробляючи методику організації інтерактивного навчання, пропонує вчителям різноманітні варіанти роботи учнів у групах, які можна організовувати з урахуванням конкретних ситуацій своєї школи, класу, характеру взаємовідносин між учнями і таке інше [9].

Щодо сутності та визначення самого терміну «інтерактивні технології», то дана проблема досліджена у працях О.Пометун, Л.Пироженко [10], М.Волосок, Гулінська, О.Комар, А.Максимець, Н.Шевченко та ін.

Таким чином, я розглянула досить широкий спектр наукової літератури і встановила, що дана тема є досить актуальною на сучасному етапі педагогічних досліджень, адже змінюються орієнтири освіти, що в свою чергу вимагає нових підходів до організації навчально-виховного процесу.
  1   2   3   4   5   6

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Двнз «Криворізький національний університет» Криворізький педагогічний інститут
Розділ технологія розвитку уяви молодших школярів на уроках у початковій школі

Двнз «криворізький національний університет» криворізький педагогічний інститут «погоджено»
Аспірантура є основною формою підготовки науково-педагогічних І наукових кадрів у системі післядипломної освіти, яка надає громадянам...

Двнз «криворізький національний університет» криворізький педагогічний інститут «погоджено»
Загальна педагогіка та історія педагогіки” розроблено відповідно до паспорта спеціальності, що досліджує мету, зміст, методи, засоби,...

Двнз «криворізький національний університет» криворізький педагогічний інститут «погоджено»
Програму для складання вступного іспиту до аспірантури за спеціальністю 13. 00. 04 – “Теорія та методика професійної освіти” розроблено...

Регламент Виступи: до 5 хв. Обговорення: до 5 хв. Організаційний...
Рик С. М. – кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, проректор з наукової роботи двнз «Переяслав-Хмельницький державний...

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних...
Роботу виконано на кафедрі обліку, аналізу та аудиту в апк двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»...

М іністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний...
Психолого-педагогічний супровід спортивної діяльності осіб із порушеннями психофізичного розвитку в паралімпійському спорті

Виконкому Жовтневої районної у місті ради Криворізька загальноосвітня...
Управління освіти І науки виконкому Криворізької міської ради Інноваційно-методичний центр Криворізький державний педагогічний університет...

Двнз «Університет менеджменту освіти» напн україни
Комунальний заклад «запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти»

Мережа спеціалізованих вчених рад станом на 15 травня 2015 року
Дз «Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського»



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




fil.ocvita.com.ua
Головна сторінка