Пошук по сайту

Філософія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

План Поняття мистецтва 3 Специфіка об’єкту мистецтва 5 Види мистецтва І їх природа 8 Список використаної літератури: 11 Поняття мистецтва

План Поняття мистецтва 3 Специфіка об’єкту мистецтва 5 Види мистецтва І їх природа 8 Список використаної літератури: 11 Поняття мистецтва





Варіант 4. Мистецтво в системі культури

План



1. Поняття мистецтва 3

2. Специфіка об’єкту мистецтва 5

3. Види мистецтва і їх природа 8

Список використаної літератури: 11


1. Поняття мистецтва



Мистецтво – одна з найважливіших сфер культури, причому на відміну від інших сфер діяльності (рід занять, професія, посада тощо) воно загальнозначуще, без нього неможливо уявити життя людей. Зачатки художньої діяльності відмічають ще в первинному суспільстві задовго до виникнення науки, філософії. І незважаючи на древність мистецтва, його незамінну роль в житті людини, тривалу історію естетики, проблема сутності і специфіки мистецтва досі залишається багато в чому невирішеною. В чому ж таємниця мистецтва і чому потрібно дати сурово наукове визначення його? Справа перш за все в тому, що мистецтво не піддається логічній формалізації, спроби виявити абстрактну сутність його завжди закінчувалися або приблизовістю, або невдачею.

Спочатку, вочевидь, слід визначити, який зміст вкладається в саме слово “мистецтво”. Можна виділити три різних значення цього слова, тісно пов’язаних один з одним, але які відрізняються за своїм обсягом і змістом.

В самому широкому смислі поняття “мистецтво” (і це, видно, найдревніше його застосування) означає всяке майстрування, штучно, технічно виконувана діяльність, результатом якої є штучне в порівнянні з природним. Саме цей зміст витікає з давньогрецького слова “техне” – мистецтво, майстерність.

Другим, більш вузьким значенням слова “мистецтво” є творчість за законами краси. Така творчість відноситься до широкого кола діяльності: створення корисних речей, машин, сюди ж слід віднести оформлення і організацію суспільного і особистого побуту, культуру повсякденної поведінки, спілкування людей тощо. В наш час успішно функціонує творчість за законами краси в різних сферах дизайну.

Особливим видом соціальної діяльності є власне художня творчість, продуктами якого є спеціальні духовні естетичні цінності, – такий третій і найбільш вузький зміст слова “мистецтво”. Розглянемо його більш докладно.

Жоден вид мистецтва – живопис, музика, література, кіно тощо – не можуть існувати без матеріального втілення. Живопис немислимий без фарб та інших матеріалів, музика – без звуків інструментів, голосу. Але ясно, що живопис не зводиться до фарб, література до паперу і літер, а скульптура – це не просто формована бронза або мармур. В художній творчості матеріал – це лише засіб для вираження духовного змісту творів.

Але звідки береться цей зміст? Коли мова заходить про мистецтво, завжди на перший план висувається його творчий характер, оскільки художник не дзеркально копіює дійсність, а придумує, “вимислює” зміст твору з свого духовного світу. Не випадково поширена думка, що художня творчість – це самовираження художника.

Однак найважливіше питання в розумінні творчості полягає в тому, на чому змістовно засноване самовираження. Жоден художник нічого не може “вимислити”, якщо його духовний світ не містить так або інакше переживання, знання, розуміння оточуючої дійсності. Думати інакше – значить визнавати досліди з використанням пензлів і фарб з макаками, або “віртуальні реальності” комп’ютерного виробництва за художні твори.

Найсміливіше уявлення базується на набутому духовному багатстві митця, який, користуючись фантазією, може створювати неймовірні комбінації, але… явищ реального життя! Згадаємо твори С.Далі, П.Пікассо. Саме виходячи з розуміння цієї специфічної особливості уявлення, Леонардо да Вінчі давав пораду художнику, який малював “…видуману тварину – нехай це буде, скажімо, змій, - то візьми для його голови голову вівчарки іншої собаки, додай до неї котячі очі, вуха пугача, ніс борзої, брови лева, скроні старого півня і шию водяної черепахи”.

В принципі, як в теоретичному, так і в художньому пізнанні діалектично пов’язані відображення і самовираження автора. З деякою долею умовності можна провести таке співставлення: в науці – від реальної дійсності до гіпотези і через експеримент або домисел (логічні міркування, домислювання) до істини; в мистецтві – від реальної дійсності до замислу і через вимисел і предметно-умовну образність до художньої правди. В гносеологічному плані проглядається певна близькість науки і мистецтва.

2. Специфіка об’єкту мистецтва



З законами науки, з їх відкриттям і практичним освоєнням, звісно, мають справу не всі люди. Та і ті, хто пов’язаний з ними, займаються невеликим колом даної науки. До того ж закони науки мають опосередкований характер відношення до життя людей, і тому інтерес до них також опосередкований. Інакше кажучи, закони науки мають не особистісне, а соціальне значення. Мистецтво ж завжди особистісне і безпосереднє.

Прийняті в нашій естетиці твердження, що об’єктом мистецтва є “не вся діяльність, а життя суспільства за перевагами”, “людина в життєвому процесі”, “складність і багатомірність його відносин до дійсності” ще не дають конкретного визначення специфічного об’єкту мистецтва. Суспільство, людина в складності і багатомірності його відносин є об’єктом і філософії, і наукового пізнання.

Розходження шляхів науки і мистецтва починається вже в тому, що якщо теоретичне пізнання визначається переходом від безпосереднього буття до сутності, то для мистецтва характерно відтворення дійсності в живій безпосередності, тобто в чуттєвій реальності, органічній єдності необхідного і випадкового, одиничного і спільного. Цю єдність сутності і явища в філософії прийнято називати категорією “існування”. Гегель визначає існування як “нерозрізненну єдність сутності зі своєю безпосередністю – існування і “річ”. Саме безпосереднє буття або існування виявляється вихідним об’єктом мистецтва, відтворення якого можливо лише художнім способом. Тому саме мистецтво стає своєрідним аналогом, “подвоєнням” життя, живим як життя.

Загальні положення про безпосереднє буття, існування як першу відмінність об’єкта мистецтва потребують конкретизації, уточнення специфічного змісту при застосуванні до художнього відтворення. Перш за все існування чого може знайти відображення в художніх творах? Часто вважають, що мистецтву доступне відображення всього існуючого. І насправді здається, що в природі, соціальному і приватному житті, побуті людини немає нічого, що було б не “підвладне митцю”. Однак при такому розширеному розумінні об’єкта мистецтва знову втрачається його дійсна специфіка, так як все це по-своєму “підвладне” і вченому.

Відтворювати життя в мистецтві – не значить описувати все існуюче в ньому і копіювати його. Якби це було так, мистецтво, художні твори не потрібні були б зовсім. Та й навряд чи зацікавить мистецтво відображення таких явищ, взятих самими по собі, як радіація, температура магматичної лави або виразки шлунку.

Отже, виникає антиномія: з одного боку, мистецтву підвладне все, з іншого – щоб залишатися мистецтвом воно не може відтворювати і не відтворює буквально все існуюче. Рішення цієї антиномії можливе на підстав виявлення принципу конкретизації загального об’єкта мистецтва, критерію відбору з безпосереднього буття того, що підлягає саме художньому відображенню і визначає його глибинну специфіку і незамінну соціальну необхідність. І тут важливо помітити, що об’єктивна дійсність, яка постає перед людиною як безпосереднє буття, цікавить його не як вченого, а як людину в тому випадку, якщо вона стає людською дійсністю, буттям самої людини.

Звідси стає зрозумілим, що і як входить в об’єкт мистецтва з навколишньої природи, соціального і побутового життя. Ліси і гори, моря і степи, небо і квіти, взагалі всі природні явища стають художнім об’єктом не як зовнішнє середовище людського проживання (це, швидше, є предметом природознавства), а як “олюднена” природа, не лише усвідомлена, але й відчута людиною з позицій законів краси.

Таким чином і соціальні, і побутові події, і явища в усьому їх різноманітті знаходять відображення в мистецтві, ставши твердженням і здійсненням індивідуальності людини, які пройшли через його переживання. Сутність людини як соціальної істоти, як відомо, характеризується сукупністю тих суспільних відносин, в які вони вступають, але в той же час “сутність людської особистості знаходить своє завершальне вираження в тому, що вона не лише розвивається як всякий організм, але і має свою історію”1. Як позначити ту реальність, в якій здійснюється особистістю “олюднення” дійсності в процесі “своєї історії”? Яке поняття, термін були б найбільш пригожими для цього істинно специфічного об’єкта мистецтва?

Особисте життя людини і соціальні відносини, в які вона вступає, інтимні переживання і події всенародного значення, все, з чим стикається людина, і що стає його неоднаковим, її життя, прожите і пережите, пам’ять і почуття, роздуми і хвилювання – все це входить в ємне поняття людської долі і входить саме особистісно.

Застосовуючи до об’єкту мистецтва слід перш за все видалити з поняття долі різного роду релігійні, астрологічні її тлумачення. Під долею в даному випадку розуміється сукупність і процес зціплення безпосередніх і опосередкованих фактів і подій в життєдіяльності людини, вся повнота яких складається в життєвий шлях, зміст і форма людського життя. Долю не слід розглядати як тимчасову послідовність подій. Більш або менш активно людина протистоїть обставинам, і це особистісне ставлення до життя також входить в долю. Чи ширше і глибше ставлення людини до життя, тим багатша його доля.

Звичайно виникає така ситуація: як тільки людське життя починає істотно осмислюватися в науці, то зникає індивідуальна доля, жива людина перетворюється на наукову абстракцію, залишається соціальна детермінація, загальне. За межами науки залишається великий пласт буття – конкретна реальність загальних законів в індивідуальному житті людей, тобто людські долі і переживання. І лише мистецтво здатне в усій безпосередності і в той же час художньо-узагальнено відображати цей пласт буття. Саме людські долі і переживання складають унікальний об’єкт мистецтва.

В людських долях своєобразно зливається спільне, одиничне і особливе, необхідність і випадковість. Мистецтво може через випадкове проявити необхідне, через явище викрити сутність. Часто те, що в соціальному аспекті є випадковістю, в індивідуальній долі виявляється найважливішим, визначальним подальший напрямок долі.

3. Види мистецтва і їх природа



Види мистецтва – це стійкі форми творчої діяльності, які історично склалися і мають здатність художньої реалізації життєвого змісту і розрізняються за способами її матеріального втілення. Мистецтво існує і розвивається як система взаємопов’язаних між собою видів, різноманіття яких обумовлене багатогранністю самого реального світу, який відображається в процесі художньої творчості.

Кожний вид мистецтва має свій специфічний арсенал образотворчих засобів і прийомів. Таким образом, види мистецтва відрізняються один від одного як предметом зображення, так і використанням різних образотворчих засобів.

Поняття “вид мистецтва” – основний структурний елемент художньої культури. Образотворче мистецтво розкриває багатогранність світу з допомогою пластичних і колористичних матеріалів.

Література включає всі відтінки творчості, які реалізуються в слові. Музика має справу не лише з звучанням людського голосу, але і з різноманітними тембрами, які створюються природними і технічними пристроями (мова йде про музичні інструменти). Архітектура і декоративно-прикладне мистецтво – через існуючі в просторі матеріальні конструкції і речі, які задовольняють практичні і духовні потреби людей – складно і багатообразно виражають свою видову визначеність. Кожний з видів мистецтв має свої особливі роди і жанри (тобто внутрішні різновиди). Види мистецтва – це ланки єдиного суспільного явища, кожний з них відноситься до мистецтва в цілому.

Видові властивості мистецтва виявляються в конкретну історичну епоху в різних художніх культурах по-різному. Між тим, сам поділ мистецтва на види пов’язаний, перш за все, з особливостями людського сприйняття світу. Мова фарб, форм, звуків виникла в силу того, що фарби, звуки, форми отримали виразний смисл і певне значення в житті людей.

Спроби вивчити побудову світу мистецтв були початі в глибокій древності. Без сумніву першою з них є міфологічна класифікація видів мистецтва, яка включала як однопорядкові форми творчості – трагедію, комедію, так і перші групи, які отримали назву “мусичні мистецтва” (поезія, музика, танець) і технічні мистецтва (архітектура, медицина, геометрія). В своїй “Поетиці” Аристотель сформулював трьохпрошарковий – видовий, жанровий, родовий – поділ форм художньої діяльності, який став основоположним в морфології мистецтва і значним завоюванням античної естетики в цілому.

Взаємовідношення різних видів мистецтв – явище досить корисне, але воно має свої межі, його грані історично рухомі, мінливі. Але ці межі є і видова специфіка видів мистецтв викликана тим, що жодне з них своїми власними засобами не може дати всеохоплюючу художню картину світу. Таку картину може створити лише вся художня культура людства в цілому, яка складається з окремих видів мистецтва.

В естетичній та мистецькій літературі склались певні схеми і системи класифікації мистецтв, хоча єдиної досі немає і всі вони відносні. Найбільш розповсюдженою схемою є його поділ на три великі групи. В першу – входять так звані просторові або пластичні види мистецтв. До них відносяться архітектура, всі жанри образотворчого мистецтва і художня фотографія. Для цієї групи мистецтв істотнім є просторова побудова в розкритті художнього образу. До другої групи відносяться часові або динамічні види мистецтв – література і музика. В них ключове значення набуває композиція, яка розвертається в часі. Третю групу представляють просторово-часові види (театр, кіно, телебачення, хореографія, естрада, цирк), які називають також синтетичними або видовищними мистецтвами.

В свою чергу, мистецтва можна групувати і на підставі інших ознак – видовищні і невидовищні, прості і синтетичні тощо.

В сучасних умовах помітно підвищується художнє начало в різних сферах людської діяльності. Так, спортивні торжества все більше перетворюються в цілісні театралізовані видовища, в окремих видах спорту (фігурне катання, художня гімнастика) майстерність спортсменів піднімається до рівня справжньої художньої творчості. Той же процес можна спостерігати і в діяльності сучасних промислових і сільськогосподарських виставок і ярмарок. Сам їх вид, експозиція і реклама представляють собою естетично наповнене художнє ціле.

Сучасний суспільний розвиток вимагає включення різних видів мистецтв в сферу діяльності, спілкування і дозвілля людей. Всі види мистецтв по-своєму необхідні і кожен з них має велике значення в соціальній практиці.

Список використаної літератури:





  1. Афасижев М.Н. Западные концепции художественного творчества. Изд. 2-е. – М., 1990.

  2. Воробей Ю.Д. Диалектика художественного творчества. – М., 1984.

  3. Попов Л.А. Этика: Курс лекций. – М.: Центр, 1998.. – 160 с.

  4. Титов С.Н. Искусство: объект, предмет, содержание. – Воронеж, 1987.

  5. Эстетика: Учеб. пособие для вузов / Научный редактор А.А.Радугин. – М.: Центр, 1998. – 240 с.

1 Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – М., 1946. – С.682.




поділитися в соціальних мережах



Схожі:

70 год на рік, 2 год на тиждень
Вступ. Слово в житті людини. Краса світу й людської душі в художньому слові. Образне слово — першоелемент літератури. Початок словесного...

Урок 1 Тема. Жанрова палітра музичного мистецтва. Е. Ґріг. Концерт...
Ю та розподілом за призначенням, змістом, місцем та умовами виконання, розглянути поняття «жанр музики», «камерно-вокальні жанри»,...

План-конспект уроку з образотворчого мистецтва на міський конкурс «Вчитель року 2015»
...

Тема. Музика вокальна, інструментальна, театральна. Жанри І форми вокальної музики
Навчальна: розширювати та поглиблювати знання учнів щодо музичного мистецтва та його видів, ознайомити з кращими зразками вокального...

Програма освітньої діяльності підвищення фахової кваліфікації вчителів...
Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи вчителів музичного мистецтва

Програма освітньої діяльності підвищення фахової кваліфікації вчителів...
Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи вчителів музичного мистецтва

Програма освітньої діяльності підвищення фахової кваліфікації вчителів...
Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи вчителів образотворчого мистецтва

Програма освітньої діяльності підвищення фахової кваліфікації вчителів...
Методичні рекомендації щодо організації самостійної роботи вчителів образотворчого мистецтва

Мистецтво в просторі культури. Види І мова мистецтва

Урок образотворчого мистецтва на тему: «осіннє дерево»
Тема: Поняття про композицію. Заповнення площини аркуша. Тематичне завдання «Осіннє дерево»



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




fil.ocvita.com.ua
Головна сторінка