Пошук по сайту

Філософія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Не можна обминути, як політичне, і мовне питання - Лекція П. М. Таланчука орієнтована на студентів, викладачів,...

Лекція П. М. Таланчука орієнтована на студентів, викладачів, а також усіх, кого цікавлять проблеми виховання молодого покоління. Удк 323(477) ббк 66. 3(4Укр) isbn 97889666388833004 © Таланчук П. М., 2010 © Університет «Україна»





Сторінка5/6
1   2   3   4   5   6

Не можна обминути, як політичне, і мовне питання. Тут ми його розглянемо як інструмент влади. Оскільки саме воно стає відправною точкою у розколі України, що протягом усіх років незалежності потенційно підтримується зацікавленими силами як усередині країни, такі за її межами.

Ось як про цю проблему говорить Центр соціогуманітарних досліджень імені В’ячеслава Липинського (подаємо скорочений виклад).

…Попри те, що Закон «Про мови», ухвалений ще в 1989 році, проголошує використання державної мови «обов’язком державних, партійних, громадських органів та засобів масової інформації», частина політиків та чиновників не просто нехтує державним статусом української мови, а робить на цьому нехтуванні особливий наголос... Ігнорування державного статусу української мови стало свого роду модою для регіональних політиків та чиновників Криму, Донбасу та інших регіонів Півдня та Сходу України. Ця тенденція загострилася після парламентських виборів 2006 року. Проголошення російської мови регіональною у низці регіонів місцевою елітою сприйнято не лише як підвищення статусу російської мови, але і як «визволення» цих регіонів від будь-яких обов’язків щодо дотримання державного статусу української мови. Секретар Донецької міськради Микола Левченко поставив на порядок денний питання про позбавлення української мови державного статусу і проголошення російської мови як єдиної державної. Уявіть собі подібну ситуацію в будь-якій країні Європи або в тій же Росії. Водночас, усім відомо, що Закон «Про мови» є цілком ліберальним: усім, хто за тих чи інших причин — від незнання до небажання — не може скористатися українською мовою, має право користатися російською. І ця ст. 5 Закону неухильно виконується.

«Очевидно, — констатували автори моніторингу, — що про жодну дискримінацію в Україні за мовою звернення до адміністративних органів не може бути й мови. Навпаки, на жаль, є інша ситуація, коли представники титульної нації у низці регіонів мають значно менші можливості задоволення національних стандартів у комунікації з публічними органами. У низці областей представниками органів влади ведеться особистий прийом осіб української національності недержавною мовою».

Однак, жодні аргументи й факти не впливають на хоча б стабілізацію в цій сфері. Чого варті одні лише заголовки статей, виставлених в Інтернеті: [Е. В. Семёнова «На этнической войне… (Геноцид русских в бывших республиках СССР)» або «Дискриминация русских в бывших республиках Советского Союза» та інші]. Такі прийоми не нові: бий, принижуй, знищуй все, що тобі не подобається, а сам голосно кричи, що це роблять із тобою.

Небажання слухати думку незалежних держав із приводу утвердження національної культури і мови так чи інакше, мов шило крізь мішок, вискакує в такій фразі: «русская государственность, и русские язык и культура — защита и опора для других народов большого российского пространства».

Справді, пророчі слова російського поета Ф. Тютчева — «умом Россию не понять». Але їх не менш пророчо розшифрував сучасний російський письменник і публіцист Віктор Єрофеєв, який написав інформативно насичену і водночас просту книжку «Енциклопедія російської душі», перекладену українською мовою відомим письменником Василем Шклярем. Автор книжки розуміє, що Росія — це жорстокість і брутальність, бруд і агресія, але це його Росія, яку він має критикувати, аби вона остаточно не зійшла на пси, не розпалася на фрагменти... Недаремно кажуть: від любові до ненависті — один крок.

Факти, кажуть, — вперта річ, але тільки за часів Незалежності почала повноцінно функціонувати соціолінгвістика, котра за Радянського Союзу вважалася «продажною дівкою капіталізму», оскільки вона б показала правдиву мовну ситуацію в «братніх» республіках, яку, між іншим, з метою виховання творили тодішні політики. Триває таке виховання й нині. За висловом професора Києво-Могилянської академії Дмитра Дроздовського, «ворогують недовчені політики, а страждають нові молоді генерації, яких історія змушує перебувати по різні боки барикад».

«Пострадянський політикум немає національності, — сказала в одному зі своїх інтерв’ю культуролог, професор Римського університету Оксана Пахльовська. — Вони не українці, але й не росіяни, не євреї і не білоруси. Вони родом із «совка». Вони — ніхто. Вони просто належать до колективної нації «шарікових»… Річ не в тому, що вони не люблять саме українську літературу, — вони насправді не люблять і не поважають жодної нації і жодної культури як такої… Тому на нас чекають великі випробування. Здійснюється проект розколу України, демонтажу української державності. Пережили не одну чуму, переживемо і це».

«У чому трагедія нашої держави? — питає український академік Станіслав Какічев. — Не в тому, що сьогодні прийшли білі, завтра — сині, післязавтра — зелені, а в тому, що приходять непрофесіонали. Трагедія України в повному неуправлінні. Візьміть партійні структури. Чи є там інститути виховання топ-менеджерів? Усі приходять політично підкованими, відстоюють ідеї, але професійно не готові до управління. У них є єдина форма — правління, але не управління. Що хочу, те й творю. А управління — це наука, на яку треба покласти років із десять життя, і тому 25-річні неуки не можуть бути керівниками. Така ж проблема і в глобалізації. Немає управління навіть регіонального, не кажучи вже про глобальне, а його необхідність людство осмислило на прикладі проблем глобального потепління».

ЩЕ ОДНОГО НОЄВА КОВЧЕГА НЕ БУДЕ…
І нарешті про те, що не має кордонів і національностей. На тлі цієї проблеми світ і Україна, мов на долоні Творця.

Екологічна криза як похідна від економічної грізно нависла над усім світом. «Екологічна бомба» уповільненої дії, яку ми — країни і народи — посилено начиняємо «вибухівкою» із відходів виробничої діяльності, здатна спустошити наш спільний дім — планету Земля, перетворивши її на безводну пустелю. Наше покоління практично в усіх куточках планети безсоромно грабує в коморах природи те, що належить дітям і онукам. Так говорять аналітики.

А ось — практика. Як не парадоксально це звучить, але найбільшими «злодіями» виступають саме розвинені країни. Це звучить закономірно, якщо країну порівняти з людиною. Заможна людина (звісно, та, яка зберегла лише «хапальні» рефлекси) здатна на безпросвітно безпринципні вчинки. Чи може, скажімо, сьогодні хтось назвати нормальною забудову берегів Дніпра, інших заповідних, екологічно привабливих місць Києва й України? На очах у юного покоління відбувається варварське нищення природного балансу.

...Людство живе в одному «ковчегу» і його поки що лагідно оберігає атмосфера. Який він, цей наш спільний дім? Французький географ Елізе Реклю сказав дуже влучно: «Людина створює навколишнє середовище по своєму образу і подобі». Небачена і здебільшого непродумана діяльність людини, супроводжувана знищенням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища, призвела до того, що сьогодні біосфера перебуває у критичному стані.

Виникли екологічні проблеми не сьогодні і не вчора. Але і збереження природи також. Про неї дбали, як свідчать стародавні літописи, ще 4 тисячі років тому у Вавилоні, а пізніше — китайські і монгольські імператори, європейські монархи. І не варто все це прикривати лише цивілізацією. Цивілізованими мають бути не тільки методи «витрушування» із природи земних благ, а й думки і дії людини. А оскільки тут явний дисбаланс — маємо результат.

Страшною дійсністю стають голод, отруєні річки, моря, океани, шкідливе повітря у великих промислових містах, загроза кліматичних аномалій, сотні зниклих видів тварин і рослин, ерозія та майже повне виснаження ґрунтів у аграрних районах. Чорнобильська катастрофа, нафтова катастрофа у Мексиканській затоці, останні масові світові пожежі, а скільки їх таких, трохи менших чи навіть більших за масштабами, уже відбулося на планеті Земля? Тож, ліквідація глобальної екологічної кризи є на сьогодні найважливішим завданням людства.

Сказати, що людство спокійно все це спостерігає, буде неправильним. У останні роки слово «екологія» отримало надзвичайну популярність, хоча в 60-ті роки воно було відоме лише вузькому колу вчених. У 1992 році шанувальники і фахівці цього напряму з’їхались на Всесвітню конференцію в Ріо-де-Жанейро із 150 країн світу. Що вдалося реалізувати з думок того поважного зібрання — невідомо. Але відомі факти, які примушують не те що замислитись, а бити тривогу.

На жаль, людина влаштована так, що вона спочатку радіє своїм успіхам, а потім уже замислюється, чи варто було це робити. Не є винятком й ігри людини з природою: людина азартно «забиває голи», абсолютно не замислюючись над тим, що кожна агресія буде мати наслідки, тобто протидію. Наукові досягнення ХХ ст. створили ілюзію про майже повну керованість світом, але не природою. Бо господарська діяльність людства, екстенсивне використання природних ресурсів, величезні масштаби відходів, які ще не навчились утилізувати без шкоди для природи і людей, — все це входить у велике протиріччя з можливостями планети.

З огляду на це, можна виділити два аспекти екологічної проблеми: екологічні кризи, що виникають унаслідок природних процесів, і кризи, викликані антропогенною діяльністю і нераціональним природокористуванням.

Але, по-справжньому заглибившись у цю тему (і про це говорять фахівці), доходиш висновку, що ці два аспекти якоюсь мірою пов’язані між собою.

Наступ льодовиків, виверження вулканів, паводки — все це природні фактори і вони ніби закономірні на нашій динамічній планеті. Але є й інші факти: із 60-х по 80-ті роки ХХ ст. частота великих стихійних лих зросла в 5 разів і втричі зросли загальні економічні втрати.

Протягом століть людина безконтрольно брала все, що їй давала природа. Але брала неосмислено, навіть дико, «не прохаючи милостині у природи» (за висловом одного з радянських біологів), не боючись отримати контрудар.

А він не забарився. Ось приклади з життя Росії — озеро Байкал, Аральське море, Ладожське озеро, БАМ, меліорація та інші. Недалеко відкотилась і Україна, перекресливши Чорнобильською катастрофою на сотні років життя одного з найбагатших на природні ресурси регіонів.

Те, що нині людина зробила з навколишньою природою, вже за своїми масштабами є катастрофічним. А наступ на природу триває…

Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, що супроводжується збільшенням темпів і обсягів скорочення природних ресурсів, нагромадженням відходів, забрудненням довкілля, що, у свою чергу, несе глобальні кліматичні зміни, хвороби, голод, вимирання.

Цікавим є такий факт: упродовж 80-х років ХХ ст. із надр Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію людства! Але не меш важливою є проблема відходів. Наприклад, на звалищах, що розташовані навколо Києва, можна було б побудувати місто з населенням 300 тис. осіб. А якими могутніми на тих площах могли би стати «легені» столиці, замість того, щоб викидати у повітря смертельні дози токсичних речовин…

Атмосферне повітря можна вважати невичерпним лише умовно, адже людині для життя потрібне повітря відповідної якості. Нині на Землі вже практично не залишилось таких ділянок, де б повітря зберігало свою первісну чистоту. А повітря — це те, без чого (про це знає кожен школяр) людина не може жити більше двох хвилин.

У 1986 р., за іронією долі, саме тоді, коли сталася Чорнобильська катастрофа, вченими була оприлюднена статистика про споживацький «апетит» людства. Вона показала, що населення Землі «з’їдає» більше, ніж відтворює природа. Вічний продукт — біосферу — ми «з’їли» у вересні 2009 року. Ця статистика дає змогу зрозуміти людству, що всьому настає кінець. І для того, щоб це стало зрозумілим остаточно, потрібно лише 60–70 років.

Не менш гострою проблемою є нині і забезпечення людства питною водою. Але проблема не тільки в кількості води, а більшою мірою — в її якості. В певних районах, регіонах більшість водойм є токсичними. Нафтова плівка на поверхні океанів — це не тільки спотворені береги, загибель морських мешканців та птахів, а й загибель планктону.

Не краще виглядає і ґрунт — продукт праці людини. Нині в результаті хижацького користування, нерозумної аграрної політики та розбазарювання під різні види будівництва, кар’єри, полігони — наша земля-годувальниця на грані виснаження. За даними ЮНЕП, щорічно через вплив на ґрунти вітрів, ураганів, хімізації, будівництва міст, промислових об’єктів та ін. у всьому світі «знецінюється» від 5 до 7 млн га (!) родючих земель.

Глобальний характер екологічної безпеки потребує корінний перегляд усіх міжнародних зв’язків і відносин, реалізацію глобального гуманістичного мислення. Нині на глобальному рівні важливу координаційну роль відіграє Програма ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). На міжнародному — двостороннє чи багатостороннє співробітництво, що орієнтується в основному на розв’язання регіональних екологічних проблем як на урядовому, так і неурядовому рівні. В ідеалі ці два напрями мають узгоджуватись у своїх діях, але якщо хоча б один із них — міжнародний — діятиме з великою відповідальністю, то проблем у глобального значно поменшає. Тут доречно згадати філософську і дуже практичну фразу «Почни із себе».

Але людство не припиняє мріяти і фантазувати. І не факт, що тільки з метою врятувати світ від екологічної катастрофи. Скоріше для того, щоб пристосуватись до нього, покращуючи своє проживання в ньому. Звісно, що далеко не все вимріяне збувається. Але є незаперечні факти й того, що багато з людських фантазій таки збулося. Геніальними можна назвати прогнози таких фантастів, як Жюль Верн, Айзек Азімов, Артур Кларк та ін. Це — підводний човен і телебачення, супутниковий зв’язок і політ ракети в космос, комп’ютер і мобільний телефон, Інтернет і генні технології…

Сьогодні думка футурологів є настільки оптимістичною, що хочеться вірити розумним головам. Помріємо і ми з ними. Скажімо, яким буде світ всього через 50 років?

Отже, ріст промисловості призведе до того, що міста в 2060 році будуть належати великим корпораціям. А працівники промислових підприємств будуть жити в будинках, приєднаних до виробничих площ. Не поспішайте сміятись. Уже тепер у великих світових концернах працівникам видають безвідсоткові кредити на житло, побудоване самою компанією, за умови, що вони будуть працювати до повної виплати.

Далі. Містами забудують пустелі. Це теж недалеко від істини, зважаючи на можливе перенаселення планети, де пустелі нині займають 16,5 млн кв. км, що становить майже 11 % поверхні суші. Вже зараз Європейська економічна комісія ООН розробила план дій щодо перетворення найбільшої пустелі — Сахари. Для цього створено консорціум із 12 могутніх міжнародних компаній. І тут нічого фантастичного немає, якщо взяти до уваги, що сонячну енергію в електричну уже 20 років успішно перетворює і використовує Іспанія.

Будуть побудовані міста-сателіти. Причому кожен поліс буде складатися із двох частин — наземної і підземної. Він пірнатиме вглиб до 200–300 м, де буде комфортною температура і всі будуть забезпечені роботою, житлом і їжею. Строк реалізації цього проекту — 40 років.

Ще один варіант корпоративного міста-держави — будівлі, розташовані на територіях штучних островів. Вони вже існують і сьогодні в ЮАЕ на трьох штучних островах. Однак, на думку футурологів, через 10–15 років їх будуть будувати на суші, а потім «перевозити» до газового або нафтового родовища. Ймовірність зведення таких островів велика з огляду на те, що технологія добування енергоресурсів буде чітко відпрацьована. Відтак, людство зможе себе забезпечити «блакитним і чорним золотом» ще на 70–100 років.

Не менш цікавими уявляються і вирішення дуже життєвих питань у містах майбутнього. Скажімо, висота житлових будинків матиме по 100–150 поверхів, отже кожен будинок буде являти собою міні-електростанцію. А з метою накопичення якомога більше сонячної енергії будинки матимуть яйцеподібну форму. Всі будівлі будуть з’єднані мережею підземних доріг, оскільки жахлива екологія зажене людей в підземку.

Система «розумний будинок» існує вже сьогодні, але примітивна. Знавці кажуть, що через 10–15 років ми, зайшовши у квартиру, зможемо подавати команди, приміром, для того, щоб розігріти чайник, включити світло, замовити продукти в супермаркеті і готувати їжу...

Ще більш фантастичною буде робота лікарів майбутнього. Скажімо, в разі погіршення якогось параметра здоров’я, одежа людини сама буде це фіксувати, аналізувати і сама викликатиме «швидку». Ну, а оперуватимуть, звісно, роботи, якими (слава Богу!) керуватимуть люди.

А ось із питною водою буде зовсім непереливки. Тому ванни майбутнього будуть очищувати тіло людини ультразвуком... Глибокій переробці буде піддаватися сміття і використовуватися як будматеріали. Кожна квартира буде оснащена захистом проти сонця, фільтром проти пилу, кондиціонером, інакше — перебувати в будинку буде просто неможливо. Озоновий шар буде пошкоджено, а пил буде радіоактивним. Невесела перспектива… Здається, намріялись...
1   2   3   4   5   6

Схожі:

За останні десятиліття тема толерантності стала однією з найбільш...
Сучасне суспільство потребує виховання у молодого покоління толерантності, оскільки утвердження її принципів І норм є необхідною...

І міжнародна наукова конференція «Україна – Єгипет: проблеми вивчення...
Шеріф Реда Ахмед Шегата. А також Аміра Ельсейд Хафага, Консул Арабської республіки Єгипет в Україні. Оргкомітет очолив Президент...

Ббк 67. 9(4Укр)зооя73 Ф89
Затверджено Міністерством науки І освіти України (лист від 3 червня 2002 р за №14/18. 2-1154)

Становлення педагогічної майстерності та творчості молодого викладача...
...

Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у...
Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої...

Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у...
Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої...

Методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у...
Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе більшої...

Бібліографічний покажчик Київ 2007 ббк 20. 1 Е 40 Бібліографічний...
Бібліографічний покажчик «Екологічна освіта – основа ХХІ століття» інформує про книги, навчальні посібники, брошури та статті з періодичних...

Ярослава Мудрого На правах рукопису Вікторія Сергіївна Мілаш удк...
Розділ Розвиток наукової думки про договір у господарському обороті

В. В. Губарець К.: Університет «Україна», 2012. 364 с
Видавнича справа І текстологія. Проблеми редакторської роботи: Навч посіб. / В. В. Губарець — К.: Університет «Україна», 2012. —...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




fil.ocvita.com.ua
Головна сторінка