Пошук по сайту

Філософія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук





Сторінка1/4
  1   2   3   4
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
ДЕНИСЕНКО Володимир Анатолійович
УДК 257(477)
Духовна освіта в Україні Х–ХVІІІ ст.
07.00.01 — історія України
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук
Чернівці — 2011
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано на кафедрі історії України Інституту історичної освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Науковий консультант —

доктор історичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України

Борисенко Володимир Йосипович,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова,

завідувач кафедри історії України Інституту історичної освіти.
Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Даниленко Віктор Михайлович,

Інститут історії Національної академії наук України,

завідувач відділу історії України другої половини ХХ ст.;
доктор історичних наук, професор

Мордвінцев В’ячеслав Михайлович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри історії Росії;
доктор історичних наук, професор

Кожолянко Георгій Костянтинович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

професор кафедри етнології,

стародавньої та середньовічної історії
Захист відбудеться «24» червня 2011 року о 10.00 на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2).
З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2.
Автореферат розісланий «23» травня 2011 р.
Вчений секретар спеціалізованої Вченої ради       Г.М. Скорейко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. На хвилі зростання уваги до історичної спадщини, нерідко сфальшованої і замовчуваної, повертаються із забуття сотні й тисячі історичних фактів, подій, імен видатних осіб. Зокрема, у такій суперважливій для історичного розвитку нації сфері, як українське шкільництво та вища школа, особливо в ті часи, коли закладалась основа народної освіти.

Особливої уваги заслуговують діячі духовної освіти та книжкової культури в Україні, внесок яких у духовний розвиток народу, у формування українського менталітету, національної самосвідомості, моральних засад культурного розвою ще не знайшов належної оцінки. Впродовж багатьох століть духовна освіта залишалася, власне, єдиною формою навчання всіх прошарків населення — від представників вищих верств до селянських дітей. У період з Х до ХVIII ст. заклалися і сформувалися основні підвалини і створилася мережа релігійної освіти в Україні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Дослідження проблем гуманітарних наук» та згідно з науковою проблематикою кафедри історії України Інституту історичної освіти. Тему дисертації затверджено Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (Протокол № 3 від 27 листопада 2008 р.).

Об'єктом дослідження є культурно-релігійні процеси на українських землях у X-XVIII ст.

Предметом дослідження є процес становлення і розвитку духовної освіти в Україні з часу охрещення Русі до остаточної втрати українськими землями засад автономії.

Хронологічні рамки дослідження диктувалися необхідністю органічно ув'язати історію досліджуваного сюжету із загальним перебігом історичного процесу. Нижня хронологічна межа обумовлюється зародженням освіти в період давньої Русі, що стало поштовхом до модифікації інститутів освіти, відбилося на подальшому розвитку релігійної педагогіки. Верхню межу становить аналіз динаміки освітніх процесів, що відбувалися в Києво-Могилянській академії, середніх духовних навчальних закладах XVIII — початку ХIХ ст.

Метою дослідження є розкриття процесів духовної освіти в українських землях у період X–XVIII ст. Відповідно до мети були поставлені завдання дослідження:

1) проаналізувати стан наукової розробки досліджуваної теми, охарактеризувати наявність маловідомих архівних джерел з вивчення проблематики;

2) з'ясувати соціальні передумови виникнення релігійної мережі освітніх закладів як передумови розвитку духовності нації;

3)  дослідити генезу духовної освіти як одну із форм суспільної свідомості;

4) виявити вплив книжкової культури в духовній освіті та релігійній педагогіці;

5) висвітлити роль духовної освіти X—XVIII ст. у формуванні культурного простору тогочасного суспільства;

46) розкрити значення літературно-критичної спадщини щодо освітніх процесів духовної педагогіки X—XVIII ст. та значення богослов'я і гомілетики у формуванні системи національної культури;

7) з’ясувати роль і місце в навчальному процесі богословсько-теологічної книжкової спадщини.

Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, науковості, об'єктивного підходу до висвітлення проблеми. Для дослідження історії духовної освіти використовувалися загальнонаукові методи аналізу і синтезу, типологізації культурних явищ та етнологічні (порівняльний, ретроспективний, структурний, функціональний), а також — історичні методи: статистичний, хронологічний та інші.

Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у постановці та першому комплексному дослідженні актуальної, науково значимої та недостатньо розробленої в історичній науці проблеми становлення, поширення української духовної освіти X—XVIII ст. як соціокультурного феномену.

Міждисциплінарний підхід уможливив уперше в історичній галузі через аналіз головних етапів розвитку української освіти, застосування нових методологічних підходів до осмислення отриманих результатів з аналізу розвитку релігійної педагогіки обґрунтувати нерозривність етногенезу та культурогенезу в становленні освітніх процесів в Україні впродовж майже восьми століть.

На основі проведеного комплексного аналізу історичної спадщини запропоновано типологію навчальних закладів з огляду на духовну складову освітнього процесу відповідних історичних етапів.

Поглиблено уявлення про роль видатних духовних діячів у налагодженні та розвитку системи освітніх закладів в українських землях.

Розширено та доповнено історичну оцінку ролі та місця книжкової культури у становленні духовної освіти.

Виявлено особливості формування унікальної релігійної педагогіки в найпопулярніших навчальних закладах, в першу чергу Острозької школи, братських шкіл та колегіумів. Особливу увагу звернено на педагогічні погляди духовних осіб, що пов’язали свою долю з Києво-Могилянською колегією, згодом Києво-Могилянською академією.

Актуальність досвіду духовних навчальних закладів минулого з погляду їх виховної ролі, а також творчих набутків видатних українських просвітителів і педагогів Iова Борецького, Петра Могили, Iнокентія Гізеля, Феофана Прокоповича, Iринея Фальковського, Стефана Яворського, Сильвестра Косова, Григорія Сковороди, Рафаїла Заборовського та інших діячів української релігійної педагогіки, вивчення величезного масиву архівних джерел, публікаторського пласту релігійної періодики, визначають параметри дисертаційного дослідження.

Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що вони до певної міри заповнюють нішу в історіографії духовної освіти в Україні X—XVIII ст., дозволяють розширити науковий підхід до вивчення проблематики багатовікового освітнього процесу в Україні, засвідчують можливість застосування нових теоретично-методологічних підходів, спонукають істориків та релігієзнавців до використання міждисциплінарних підходів до вивчення суперечливих явищ та подій соціокультурних відносин у суспільстві. Фактичний матеріал, теоретичні висновки роботи можна використовувати при написанні колективних праць з історії духовної освіти України, для підготовки спецкурсів для студентів історичних, релігієзнавчих та культурологічних факультетів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретично-методологічні положення й результати дисертаційної роботи апробовані на 6 міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях, симпозіумах, наукових читаннях, серед яких: Дев’яті джерелознавчі читання «Джерела до вивчення внеску вихованців Києво-Могилянської академії у поширенні духовної культури» (Київ, 2008 р.); Х Міжнародна конференція «Історія релігій в Україні» (Львів, 16–19 травня 2000 р.); Міжнародна науково-теоретична конференція «Доба гетьмана І. Мазепи в європейській історії: міфи і реалії» (Київ, 7–8 листопада 2008 р.); Міжнародний семінар «Роль релігійних громад в управлінні об’єктами всесвітньої спадщини» (Київ, 2–5 листопада 2010 р.); Третя всеукраїнська науково-краєзнавча конференція (Житомир, 10–12 листопада 2010 р.); Міжнародний науковий семінар «Українознавство у світовому гуманітарному просторі» (Київ, 21–22 жовтня 2010 р.), а також щорічні наукові конференції викладачів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Публікації. Матеріали дисертаційного дослідження опубліковані в індивідуальній монографії загальним обсягом 34,6 друк. арк. та у 39 наукових статтях, вміщених у виданнях, визнаних ВАК України фаховими.

Структура дисертації складається зі вступу, чотирьох розділів (12 підрозділів), висновків, додатків (3) та списку використаних джерел (596 позицій). Основний зміст дисертації викладено на 441 сторінці тексту.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі зазначено актуальність дисертаційного дослідження, мету та завдання роботи, з’ясовано об’єкт і предмет, основні завдання й хронологічні межі, методологію системного вивчення обраної теми, визначено теоретичну та проблемно-фактологічну новизну, практичне значення дисертаційної роботи, особистий внесок автора в розробці проблематики дослідження, рівень апробації та її структуру.

Перший розділ «Історіографія і джерела дослідження» складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі «Питання духовної освіти в Україні у працях істориків» проаналізовано науково-історичну, філософську, культурологічну літературу, встановлено стан та рівень наукової розробки проблеми, здійснено тематичну кваліфікацію джерел, визначено їхню репрезентативність та конкретні методологічні прийоми вирішення поставлених завдань. Висвітлено концептуальні особливості та проблемно-тематичні пріоритети дослідження теми у ХІХ ст. та на початку ХХ ст. західної, у тому числі української діаспорної, та сучасної історіографії.

Фрагментарно і побіжно вона відображена в низці праць з церковної історії, археографії, джерелознавства, біографістики, де здебільшого констатуються окремі факти та подається стисла характеристика певних етапів духовної книжкової культури і шкільництва.

Початки духовного шкільництва знайшли відображення у працях дослідників церковної історії, які розглядали розвиток духовної освіти у зв’язку із суспільним та церковним життям, із культурними процесами, що відбувалися в країні. Матеріали, які торкаються духовних навчальних закладів XV–XVIII ст., містяться в узагальнюючих історичних працях С. Миропольського1, Д. Зубрицького2, Я. Головацького3, А. Криловського4, І. Харламповича5, М. Возняка6, Є. Мединського7, Б. Мітюрова8.

Розвитку українського духовного книгописання присвячено ряд наукових публікацій В. Пуцька9, О. Білецького10, Я. Запаска11, В. Микитася12, М. Возняка13, М. Грушевського14, М. Ковальського15, І. Крип’якевича16, Ф. Титова17. Історія книговидання духовної літератури стала предметом розгляду Я. Ісаєвича.

У ХІХ ст. активно розвивалася історико-педагогічна наука, яку цікавили принципи виховання та навчання, а також діяльність учбових духовних закладів. Перші відомості про Києво-Могилянську академію подали Київський митрополит Євгеній (Болховитинов) та вихованець академії, згодом Московський митрополит Макарій (Булгаков). Спробу об’єктивного відтворення картини розвитку навчального процесу з характеристикою наукових проблем здійснив у своїй монографії вихованець, а згодом професор Київської духовної академії В. І. Аскоченський18.

Самобутнім дослідником історії духовної освіти в Україні слід вважати протоієрея Михайла Линчевського19, який опублікував низку праць історії церкви, серед яких цінними є проповіді та есе. Дослідженням діяльності братських шкіл у ХІХ столітті займався Д. Зубрицький20, цінний внесок у дослідження проблеми зробили  Я. Головацький і А. Петрушевич.

Помітний слід в історіографії освітніх процесів посідає історична школа Київської духовної академії, представлена визначними іменами М. І. Петрова21, І. І. Малишевського22, Ф. І. Титова23, С. Т. Голубєва24.та ін., які досліджували шкільництво як складову частину історії Церкви від княжої доби до XVIII ст. включно. Прикметними рисами їхніх праць були комплексне вивчення документів, опрацювання текстологічних джерел, використання матеріальних джерел. Але першою ґрунтовною розвідкою, що висвітлювала діяльність Києво-Могилянської академії, стала праця В. Аскоченського25. Свій внесок у дослідження проблеми зробили Д. Вишневський26 та В. Серебренников27. В історіографічному огляді неможливо обминути і той факт, що Іван Франко28 ставився до Київської академії та її діячів з певним скептицизмом.

1970 року побачила світ книжка З. І. Хижняк29 «Києво-Могилянська академія», де на основі опрацьованих попередниками матеріалів висвітлюється виникнення і становлення академії, її внесок у духовний розвиток України, Росії, Білорусії та інших слов’янських країн, формування української літературної мови, поетичної школи, філософських знань, історичної науки. Спеціальною монографією стала праця І. Білодіда30 «Києво-Могилянська академія в історії східнослов’янських мов». Проте з восьми її розділів та окремих статей, написаних і надрукованих у різні роки, тільки одна — «Мовна концепція Києво-Могилянської академії» — відповідає призначенню.

З числа праць, присвячених викладанню у Києво-Могилянській академії латинських курсів поетики і риторики, відзначимо дослідження Г. Сивоконя31 та В. Маслюка32 Для вивчення історії становлення в Україні філософської науки і риторики пізнавальне значення має книжка Я. Стратія, В. Литвинова та В. Андрушка33.

З інших вчених, які у своїх працях принагідно торкалися окремих сторін історії Києво-Могилянської академії, варто згадати філософів В. Нічик34, І. Іваньо35, І. Захару36, істориків М. Марченка37 і Ф. Шевченка38, філологів М. Сумцова39, В. Перетца40, О. Білецького41, Г. Мойсеєву42, В. Крекотня43, П. Наливайка44, В. Шевчука45, мистецтвознавця Д. Степовика46.

У становленні та розвитку духовної освіти в Україні, зокрема на Слобожанщині, значну роль відігравав Харківський колегіум — один зі значних центрів просвітництва, який виконував ті ж самі функції, що й Києво-Могилянська академія, тільки в іншому географічному регіоні, про що й свідчать праці багатьох дослідників. Це, зокрема, дослідження Г. Данилевського47, Ю. Журавського48, А. Лебедєва49.

Внесок у вивчення значення й місця колегіуму в духовній освіті зробили М. Лащенков50, П. Солнцев51, які присвятили свої статті окремим питанням його історії. Особливе місце у вивченні його історії належить А. С. Лебедєву, який поставив завдання розглянути просвітницьку роль колегіуму, єдиного у XVIII ст. загальноосвітнього закладу краю. Неодноразово звертався до історії колегіуму і Д. І. Багалій у своїх узагальнюючих роботах з історії Слобідської України.

Зазначимо, що за радянських часів вивчення історії Харківського колегіуму проходило в зовсім інших ідеологічних умовах. Спостерігається різке падіння інтересу до історії цього навчального закладу. У 20-ті роки ХХ ст., з’явилася стаття О. Г. Водолажченко52, в якій автор критично оцінила, вплив колегіуму на освіту в країні. З’явилося ще кілька статей, які побіжно торкалися цієї теми. Найбільш цікавою з них є стаття О. Грушевського53. Увагу дослідників привертали тільки окремі сторони діяльності закладу, зокрема, пожвавилися спроби дослідження творчості та життєвого шляху Г.С. Сковороди. Спеціальне дослідження харківського періоду життя Г.С. Сковороди, його педагогічна діяльність у колегіумі, зв’язків з харківською громадськістю було виконане А. Ніженець54. Серед сучасних дослідників історію Харківського колегіуму вивчає Л. Посохова55.

Вивчення історіографії становлення духовної освіти в Україні та її значення у формуванні соціального середовища і комунікаційного простору варто з’ясувати з принципами відбору та систематизації наукової літератури.

Соціально-комунікаційний простір тогочасного суспільства, складовою якого виступала духовна освіта, знайшов відтворення у низці наукових досліджень. Цікаві думки з цього приводу свого часу висловив А. Криловський. Дослідник вважав, що одним з найважливіших засобів до пожвавлення і обновлення церковно-парафіяльного життя визнається факт створення і поширення братств, яким було надане право залучення світських членів парафії до розвитку освітнього процесу. Ця тема досить глибоко розглядалася у ХІХ ст. дослідниками церкви Є. Мединським56, Є. Крижанівським57, М. Трипольським58. Блискуче дослідження за обсягом фактажу і логічним аналізом культурних подій залишив Михайло Максимович59. У контексті досліджуваної теми заслуговує на увагу низка праць митрополита Іларіона (Івана Огієнка)60, який розглядав братства в різних суспільно-освітніх аспектах.

Праці сучасних істориків В. Замлинського61, Я. Ісаєвича62 з’ясовували питання впливу братств на суспільне українське життя і духовну освіту.

Окремий багатовекторний пласт історіографії духовної освіти України становлять публікації, що стосуються періоду зародження, становлення, розвитку унікального в європейському просторі навчального закладу — Київської духовної академії, спадкоємиці Києво-Могилянської академії.

Для історіографічного процесу діяльності Київської академії характерне персоніфіковане висвітлення участі церковних просвітителів. Протягом другої половини XVI–XVIII століть тут набуває виразних ознак системно-структурний підхід до біографій церковних пастирів, які опікувалися духовними освітянськими закладами.

Дослідженням спадщини Лазаря Барановича займалася плеяда істориків: М. Костомаров63, П. Соболєв64, І. Огієнко65, В. Строєв66 та ін.

Приваблювала істориків також постать Кирила Транквіліона-Ставровецького. Серед тих, хто вивчав його спадщину, її вплив на освітній процес і розвиток богословської науки, були Я. Ісаєвич67, Н. Мицько, С. Маслов68, Л. Пилявець69.

Місце проповіді в житті суспільства і роль проповідництва в духовній освіті стали окремим аспектом в історіографії. Серед публікацій даної тематики варто звернути увагу на книгу А. Разуміхіна70 Певний внесок до історіографії проповідництва зробили дослідження Ю. Самаріна71, а також праці викладача Одеської духовної семінарії Н. Катаєва72. Своєрідний погляд на жанр проповідництва і його значення в просвітництві маємо у дослідженні священика М. Поторжинського73, який присвятив цій проблемі спеціальну фундаментальну працю.

Важливе значення для дослідження духовної книжкової культури і освіти в Україні та висвітлення історії педагогічної думки мають науково-довідкові видання.

Довідкові видання з питань духовної освіти, її кількісного та якісного параметрів визначають становий, національний склад вихованців навчальних духовних закладів, дають можливість уявити чітку картину про освіту, ієрархічний стан, проходження служби викладачів духовних учбових закладів. Значним масивом, де подаються у сконцентрованому вигляді відомості про викладачів духовних та навчальних закладів, безперечно, є енциклопедичні видання, які з’являлися в останнє десятиліття ХХ ст. і на початку ХХІ ст. До таких слід віднести фундаментальне видання «Києво-Могилянська академія в іменах», енциклопедичні словники регіонального характеру, в яких подавалися стислі відомості про релігійних просвітителів, духовну книжкову культуру та духовні заклади Чернігова, Полтави, Києва.

Важливу роль відіграють бібліографічні матеріали. Серед них слід назвати унікальні за кількістю імен духовних наставників, педагогів видання Г. Геннаді74 і С. Венгерова75. Безперечно, добрій справі послугував при опрацюванні джерел щодо духовного освітянського руху на регіональному рівні доробок полтавського дослідника, краєзнавця І. Павловського. В пошуках малознаних імен духовних просвітителів може сприяти довідник української дослідниці некрополів Л. Проценко.

Значний історичний матеріал вміщувала періодика, представлена часописами «Труды Киевской Духовной Академии», «Киевские епархиальные ведомости», «Волынские епархиальные ведомости», «Подольские епархиальные ведомости», «Полтавские епархиальные ведомости», «Черниговские епархиальные известия», «Богословіє», «Чтения в историческом обществе Нестора Летописца», «Руководство для сельских пастырей», «Журнал Министерства Народного Просвещения», «Киевская старина», «Исторический вестник».
  1   2   3   4

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з фізичного виховання І спорту
Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г. С. Сковороди, Міністерство освіти І науки, молоді...

Приватність як соціокультурний феномен
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Автореф дис канд філософ наук: 09. 00. 05 / М. М. Якоб; Київ нац ун-т ім. Т. Шевченка. — К., 2003. — 16 с. — укp

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук...
Роботу виконано у Державному вищому навчальному закладі «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія...

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Ягупов В. В.: Автореф дис д-ра пед наук: 13. 00. 04 / Ін-т педагогіки І психології проф освіти апн україни. — К., 2002. — 34 с. —...

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Нститут педагогічної освіти та освіти дорослих академії педагогічних наук україни

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидат педагогічних наук
Робота виконана у Хмельницькому національному університеті, Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Українська соціально-економічна термінологія: становлення І кодифікація: Автореф дис канд філол наук: 10. 02. 01 / Т. М. Дячук; Київ...

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Томчук Сергій Михайлович. Автореф дис канд психол наук: 19. 00. 07 / С. М. Томчук; Нац пед ун-т ім. М. П. Драгоманова. — К., 2006....

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Ломачинська Ірина Миколаївна. Православне чернецтво в Україні як суспільний феномен: Автореф дис канд філос наук: 09. 00. 11 / Київ...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




fil.ocvita.com.ua
Головна сторінка