Пошук по сайту

Філософія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Я, Антоненко Олександр Володимирович, як громадянин, як людина, народився 27 квітня 1951 року в м. Новоукраїнці, в сім’ї службовця ( як тоді визначали) Батько

Я, Антоненко Олександр Володимирович, як громадянин, як людина, народився 27 квітня 1951 року в м. Новоукраїнці, в сім’ї службовця ( як тоді визначали) Батько





Сторінка1/4
  1   2   3   4
(Автобіографія)

Я , Антоненко Олександр Володимирович, як громадянин, як людина, народився 27 квітня 1951 року в м. Новоукраїнці, в сім’ї службовця ( як тоді визначали)

Батько був будівельним бухгалтером, але з поетичною душею, що передалося і його дітям

(Марія – пише вірші, як поетеса. Олександр ( я) – думає, що пише пісні, як поет.

Сергій – нічого не пише, Але живе як поет!).

І от, як поет я народився остаточно у 1989 році, коли «перебудова» перетрусила

( другого слова і не підберу) весь мій світогляд. Почав писати бардівські пісні під гитару, - щось середнє між В.Висоцьким і Б.Окуджавою ( по стилю, по мелодії, а не по висоті таланту!)
Намагався зайняти таку нішу, щоб друзі і знайомі легко впізнали мої і свої «домашні» теми, своє місто, намагався відірватися від «книжної» поезії

Говорять, якщо людина досить досконало знає не одну мову, то рідною вона повинна вважати ту, на якій думає в екстремальних ситуаціях.

Стан поетичності - екстремальний стан людини. Пісні і вірші приходять до мене інколи на російській, інколи на українській мові.

Я – за українську мову на Україні, але не переломлюю себе, - пишу мовою серця і душі.

До чотирьох років я, мабуть, уже говорив українською мовою ( не пам’ятаю, не звертав уваги. У чотири роки, під час освоєння Цілини, я за батьками потрапив у казахстанські степи, а через рік на Алтай ( це вже добре пам’ятаю). Батько працював бухгалтером ліспромгоспу у Сорокінському районі біля станції Тягун. Зараз знаю, що це за сотню кілометрів від « села Стростки». Це – батьківщина Василя Шукшина.

Подивіться « Калину красну» і ви почуєте якою мовою я говорив другу половину свого дитинства, коли формується і мовний аппарат і образ мислення людини, - якраз до семи років. А у моїх сім років, у 1958 році, сім’я повернулася у Новоукраїнку – батька запросили працювати на будівництво Новоукраїнського цукрового заводу. А шукшінські місця ще деякий час відлунювалися у моїй мові словами – « варежки», « пимі» «поскотина», -

( рукавиці, биті валянки, вигін для скотини, чи тирло). А можливо луна пішла значно далі і те відлуння перейшло у поезію? Але поки я народився як поет, я закінчив Новоукраїнську середню школу № 3 ( низький уклін моїм вчителям!), потім рік працював муляром

( «каменщиком»- на російські мові, « масоном» на французькій) у будівельній організації ПМК-4, звідки був направлений у Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут.

Вчився добре, отримував підвищену стипендію, так що матеріально батькам був не в тягість.

Інженерна будівельна справа – це теж свого роду поезія. Начертальна геометрія, опір матеріалів ( « сопромат»), інженерна геологія, інженерна геодезія, будівельна механіка – це гармонія Всесвіту, а архітектора – музика в камені. Ось так в мені злилися « Фізика» і «лірика» і ніякої суперечки між ними немає. А ще філософія. Дошукуючись істини параллельно закінчив дворічний « університет марксизму-ленінізму», написав невелику науковову роботу про пошуки Бога людством і народами різних історичних цивілізацій ( звичайно там половина посилань булла до класиків М.-Л., а вже потім на інших визнаних людством філософів).

Був у вирі комсомольського життя інституту, комсоргом, членом комітету комсомолу інституту, влітку – практика в будівельних загонах у Тюменській області. Загалом все як і у всіх студентів, тільки у преферанс так і не навчився грати ( не хотілось, тому і не було часу для цього).

Інститут закінчив у 1974 році, отримавши кваліфікацію « інженер-будівельник» і військове звання « лейтенант – інженер». Відразу був направлений на військову службу, яку проходив у Середньо-Азіатському військовому окрузі на посаді майстра будівельних робіт. Там була своя романтика і своя поетичність у відчутті своєї причетності до великих звершень народів Союзу. ( І це – без іронії). Озеро Балхаш, прибалтійська напівпустиня, будівництво військових об»єктів забезпечення ракетно-космічної галузі, - 300 км.

Там не відстань, часи здійснення програми « Союз- Апполон». ( Американці навіть сигарет з такою назвою завезли – половина сигарет из нашим тютюном, болгарським правда, а половина з їхнім, вірджинським). Через рік служби у 1975 році, у липні, отримавши місячну відпустку, приїхав додому і одружився із своєю одноклассницею Юлією, в яку різко «закохався після ( чи під час?) випускного вечора в школі і це почуття, видозмінюючись, не полишає мене і донині.

Так що другий рік служби лейтенант Антоненко служив уже не сам. Правда дружину відвіз у Новоукраїнку за три місяці до звільнення, а коли приїхав додому у вересні 1976 року, то мене у батьківській хаті чекали мама, батько, дружина і маленька доця Наталочка.

Так завершився Зоряний час капітана-інженера запасу О.Антоненка, а може той Зоряний час тільки перейшов у інший вимір. Все відносно.

З того далекого 1976 року так і проживаю у рідній Новоукраїнці, нашій степовій квітці, серед своїх новоукраїнців, які знали моїх батьків, які знають мене, які тричі обирали мене депутатом районної ради, довіри яких я не маю права згубити.

У 1985 році дружина подарувала мені сина Володимира.

Діти – найбільше наше з дружиною надбання. Батьки мої і дружини жили просто і чесно, ми так намагаємося житии і, як змогли, це передали своїм дітям.

За цей час 10 років пропрацював у Новоукраїнському « міжколгопсбуді» на різних посадах від майстра до начальника ( в ороганізації нараховувалось більше 500 чоловук працюючих), заступником голови «райагропрому» по будівництву, начальником відділу капітального будівництва, а в 1995 році був обраний заступником голови районної ради. Після реформування виконавчого аппарату ради – в райдержадміністрації, працював заступником голови райдержадміністрації, у 2001 році будучи депутатом райради, обирався головою районної ради. Зараз працюю начальником відділу економіки та розвитку інфраструктури Новоукраїнської райдержадміністрації.

А поезія… поезія це віддушина у нашій буденщині.

Людство винайшло поезію як інструмент, який пов’язує людське буття із буттям ( читай «Бытием», « Космическим Разумом» і ін.) і допомагає людині висловити ті почуття, про які не скажеш словами прози.

Поезія – це особливе бачення світу. Краще, ніж це сказав китайський поет 5000 років тому, сказати важко.( Хоча важко і уявити китайський вірш взагалі: пишуть ієрогліфи зверху вниз, односкладові слова можуть мати три висоти тону і три значення, ритму, рифми немає.

То це ж вірша немає, - а Поезія – є!).

Ось ця вічна і велична Поезія:

«Смотрю в лужу – вижу тину и грязную воді.

Плохо смотрю – душа слепа!

Смотрю в лужу – вижу отражение неба, облака.

Хорошо смотрю – душа прозрела!»
Поет той, хто будить людей від сну буденщини і кличе до прекрасного. Не підіймаючи себе до цього високого звання, все ж ділюся з вами тим, що вдалося мені знайти, бо час іде, іде невпинно…

« Поети довго не живуть,

Вони неначе ті падучі зорі, -

По небосхилу шкидко промайнуть,

Та все ж, на хвильку, збудять ніч надворі!»

Добра вам, люди добрі, і світла в душі –

- Олександр Антоненко. Червень 2006 р.
Примітка до біографії

(Гіпотеза)
Є сучасна теорія українських вчених ( 1996 рік, « Вісник АНУ»), що цивілізація аріїв

( арійців) зародилася на території сучасної України. Потім пройщло переселення чи поступовий перехід аж до Тібет. ( Я пов»язую це з потягом до таємничої Шамболи, - читай Блаватську,Реріха, - де пройшла якась метаморфоза, - метефізично: божественна, фізично: підживлення від Космічного Розуму, - це був останній штрих Природи в « олюдненні» біологічного виду Homo Sapiens). Потім через певний історичний проміжуток пішло зворотнє переселення аріїв: південний потік дав Крітську культуру, середній-Грецьку

( Еплінську) цивілізацію, північний- праслов’ян і північно-європейські народи.

У часткове підтвердження цьому, ще в давні радянські часи ( навіть з оглядом на критику нацистської «арійської теорії» проходження німців) існувала підтверджена археологічним і історичним ( а також історично-мовним) фактажем теорія, що праслов’яни прийшли на Дніпро із Алтаю.

От і в моєму житті стався такий вояж на Алтай і знову на батьківщину ( на малу батьківщину). До святої і загадкової тібетської Шамболи не дійшов трохи …

Та хто знає де вона та Шамбола?

Можливо у кожного вона своя…

Думаю, - вона там, де він живе…
Хліборобська ( пісня для хору)
Трохи історії. Восени 2004 року директор музичної школи Олексій Дорофійович Соколенко показав мені листок паперу на якому нерівними літерами був написаний один куплет пісні із приспівом і награв на баяні її мелодію. Мелодія була якась незвична, але свіжа і захоплююча. На жаль я її не запам’ятав. Та слова… там були окремі фрази, які дихали свіжістю і самобутністю істинно народної пісні, але… але в цілому вони зовсім не відповідали принципам побудови речення в українській мові… Синтаксис і морфологія там і не ночували!

«Звідкіля це?! – « Там тут один чоловік із Молдавії ходив, на гармошці грав, ось слова залишив, Сказав , - ви тут працюєте, то напишіть пісню!» Умовив мене Дорофійович дописати ще два куплети.. Але із того що було теж залишилось ледь три строчки… Потім чув я у виконанні О.Соколенка і його колег чудову пісню, але зовсім іншу, яка лише інтуїтивну нагадувала мелодії і слова двох попередніх співавторів.

У липні 2006 року порадувавшись достигаючим золотом полів Новоукраїщини, я знайшов свій чорновик цієї пісні, ще раз переосмислив і переробив слова ( але три строчки першого автора у першому куплеті ( №: 2,3,4) і одну строчку ( №:3) у приспіві залишив навмисне, як діаманти в оправі), а також підібрав просту мелодію.

Якщо це буде неудача – то це моя, якщо удача – то я її поділяю з невідомим народним автором. ( Простіше було б викинути той чорновик і не морочити голову, але не маю морального права, - мабуть отак, по крупинці, по зернятку від кожного, народ і складв колись свої пісні…) Тож на ваш розсуд:
* * *
1. Дивокрай працьовитих людей!-
Ними «славиться наша земля!

І співає в садах соловей

Рідний край степовий звеселя!»

Приспів ( хор)
Стиглим хлібом колосяться поля,

З краю в край в полі хвиля гуля, -

«Це твоя і моя українська земля»,

Наша праця її прославля!
2. Нам земля ця далась не дарма,

Про це скажуть легенди й пісні!-

Де за волю пролилася кров,

Маків цвіт розквіта навесні!

Приспів ( і хоровий вокаліз).
3. Батько з сином у поле ідуть,-

Рідний сину, тут доля твоя!

Праця й воля нам щастя несуть

І в житті встає нова зоря!
Приспів.
« І спершу було Слово

І Слово було Бог…
Из цикла « Новоукраинка – Одесса»

«Рассуждение Голохвостова.

А известно ли вам, почтейшие сограждане, что если по- научному подойти к истории нашего города, то Новоукраинка во всём обскакала Одессу?!

Сами посудите ( по-научному) ( как подобает).

Новоукраинка на 20 или 30 лет старше Одессы, на 370 метров находится выше Одессы ( над уровнем моря) (по-научному!). Что мы ни сделаем у себя – они повторяют: у нас в городе – район Молдавки, они у себя – Молдованку сделали, у нас речка Чёрный Ташлык – так они своё море тоже Чёрным назвали! У нас народ говорит на своём диалекте – по-научному его можно назвать «новоукраинским языком» (сахарь, вугляр, кажу, пишу, брачка…) и у одесситов свой жаргон. Правда, с юмором они – того… поотстали маленько. У нас юмор сплошной, 365 дней в году, по-научному! А у них только один день, 1 апреля – «Юморина»!

Чтоб подтянуться по этому делу Одесская железная дорога поезда специальные пустила

« Одесса-Новоукраинка» ( Да! Правда они потом на отстой уходят дальше – на Ростов, в Знамянку…

Узнали, что у нас есть улица Одесская, так они теперь хотят Дерибасовскую переименовать в Новоукраинскую , и «Привоз» - в «Новоукраинский базар». По-научному! (Как подобается!).


Дума про слово
Тополя на вітрі, стій – не хились!

Наші слова і діла колись перемелять

Вічності жорнова,

На попелищах наших багать

Знов проросте трава!

Потік швидкоплинного часу

Кожен хоче спинити

На Книзі Буття

Тремтить рука –

Мудрість вбирають очі.

В думках постаю я на вал Ярблавів,

Де шалений Батий із ордою буянив…

Слово тримало історію

Вічно єднало нарід на борню

Пліч- о-плічно

Бо сказано : спершу – Слово!

Карбує клинопис єгипетський жрець,

При свічці літопис пише чернець,

Бо сказано: спершу – Слово!

Слово- це Дух,

Слово – Закон

Над Космом усим

і людом мільйонно-головим!

Бо сказано: спершу – Слово!
Київ, червень 1996 р.
* * *

Что есть стихи?-

Дрожанье слов пустых?

Шекспировский сонет

И даже роком скандинавской саги?

О, нет! –

- это проекция души
На чистый лист бумаги!
… что есть стихи…
Светлане и Андрею в день свадьбы –

12.11.94 г.
Веры вам, Надежды, Любви.

… Перестаньте, перестаньте, -

Не всем Боги подают,

Кому счастья дают много,

А кому – на пять минут.
Из какой – то там фанеры,

Да еще из струн стальных,

Я костер Священной Веры,

Разведу для вас, живых!
Просыпаюсь спозаранку,

Нынче сон, вот, не берет,

Бог нам судьбы перепутал,

Что сам черт не разберет.

Из своей души нетленной,

Будь то в рае, иль в аду,

Я костер Святой Надежды

для вас, люди разведу!
… Кружит ворон надо мною,

Ждет, когда мой час пробьёт…

Только мы еще посмотрим,

Кто-кого- переживет,

Из своей души нетленной,

Будь - то в рае, иль в аду,

Я костер Любви Священной

Для вас, люди разведу!
* * *

Пульс Мирового Бытия

В мою открытую стучится душу, -

Входите все в нас, друзья,

Я и врагов впущу не струшу.
Входите все, входите все! –

Ведь душу пустота не греет, 2 р.

На сквозняках лихих времен,

Входите все, кто как сумеет!
Друзья входите не стучась, -

Я вам за это благодарен!

Ну и враги, хоть мало вас -

Один мне враг, - тот кто коварен!

Коварство и любов сдавна

две стороны одной медали;

Желаю вам познать любовь, 2 р.

Но чтоб коварства вы не знали.
Я за струны гитары цепляюсь,

Но мой груз непомерно тяжел!

Досвиданья, друзья – я прощаюсь, -

Я за всех нас молится пошел!

Я в грехах наших тяжких раскаюсь,

К самому на поклон я пойду:

Бог создал человека для рая, -

Почему ж мы живем как в аду?!
Ты видать был немного поддатый,

Коль создал нашу Землю такой, -

А еще ниспослал плутократов

Так пойди их теперь успокой!
Я в грехах своих тяжких раскаюсь,

Больше я ничего не хочу, -

Бог предъявит мне счет или вексель, -

Я согласен – за все заплачу!
Быть может из Высоцкого

душа в меня вселилась,

его ж слова, « что мы, отдав концы,

не умираем насовсем»!

Но нет! Это моя, моя душа взбесилась,

И сердце бьет в набат,

чтоб слышно было всем!.
Декабрь 1989 г.

* * *


Баллада о потерянном времени

Кто за меня одну секунду проживет,

Кому отдать ёё без сожаленья?

Когда уходят годы в никуда,

То разве знаем мы цену мгновенья?!

«Не думай о секундах свысока…»

-поётся так в «Семнадцати мгновеньях»,

«Секунда – вечность, равняй ёё к векам» -
  1   2   3   4

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Народної долі стала центральною для І. Нечуя-Левицького
...

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
Загальні змістові наскрізні лінії освітньої галузі людина людина, людина суспільство, людина природа

Син. А світ мережаний то цвітом, то снігами, а в світонька такі шляхи круті! Батько
Ось тоді всі зрозуміють, хто з нас розумніший. Так усе І сталося. Зловивши метелика, лихий чоловік попрямував до мудреця І запитав...

Історія появи на світ Ярослава досить романтична. Його майбутній...
«Чи хочеш за Володимира?», горда Рогнеда відповіла: «Не хочу роззути сина рабині, але хочу за Ярополка!» Ось коли Володимирові нагадали...

«Юридична наука»
Журнал 20 квітня 2011 року зареєстровано в Міжнародному центрі періодичних видань

В. О. Сухомлинський стверджував: «У сім'ї шліфуються найтонші грані...
Вплив сім'ї на дитину унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім'ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут...

Полтавцев Олександр Геннадійович
Полтавцев Олександр Геннадійович – в о завідувача кафедри філософії освіти та управління, кандидат філософських наук

Шевченко Віталій Володимирович
Віталій Володимирович. Унійна проблематика та її полемічний дискурс у житті Руси-України середини XV кінця XVI століття : Дис д-ра...

Третя рота пролог
Народився на тиждень раніше. Це було так. Мати на останнім місяці вагітності виходила а вагона, І її ударив в живіт гострим кутом...

Рішення районної атестаційної комісії від 6 квітня 2011 року: підтвердити...
Українська мова найважливіший засіб національно патріотичного виховання



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




fil.ocvita.com.ua
Головна сторінка