Пошук по сайту

Філософія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Курсова робота на тему: «Психологічні особливості поведінки людини в ситуації конфлікту» - Сторінка 4

Курсова робота на тему: «Психологічні особливості поведінки людини в ситуації конфлікту»





Сторінка4/6
1   2   3   4   5   6



Таким чином, незважаючи на відсутність єдиновизнаної теорії конфліктів, ми проте вважаємо, що в них завжди можна виділити кілька ключових характеристик: наявність двох або більше суб’єктів, наявність використовуваних ресурсів і наявність цілі, суб’єктивно значимої для обох учасників конфлікту та об’єктивно сумісної з прагненнями лише одного з них. Пошук цих основних характеристик конфліктів дає можливість:

а) достатньо достовірно встановлювати, чи дійсно якась ситуація є саме конфліктом, чи ні;

б) аналізувати й прогнозувати наступний розвиток ситуації, момент її переходу в конфлікт;

в) оцінювати інтереси сторін в конфлікті.
Крім того розвиток конфлікту завжди вказує на його основні часові характеристики: момент усвідомлення суб’єктами своїх інтересів і цілей, період боротьби за використання ресурсів та наступне розв’язання конфлікту – або через знищення одного з суб’єктів, або – через усвідомлення непрогнозованості чи небезпечності подальшого розвитку конфлікту для кожного з них та відмову через це від нього.

  1. Детермінація поведінки людини в конфлікті.




  1. Індивідуально-психологічні чинники поведінки людини в конфлікті.



Звичайно в будь-якому конфлікті, навіть в політичному, конфлікті між організаціями чи й навіть між державами, завжди задіяні реальні люди. А тому найпершим чинником виникнення конфліктів дослідники дуже часто вважають саме особистісні характеристики його учасників, той чи інший рівень конфліктності особистості. Наприклад:

„Особистісним фактором виникнення конфліктів є рівень конфліктності особистості. Коли цей рівень високий, говорять про конфліктну особистість, яка схильна до конфліктних взаємовідносин. (...) Узагальнюючи дослідження психологів, можна сказати, що до таких якостей можуть бути віднесені наступні:

  • неадекватна самооцінка своїх можливостей і здібностей яка може бути як завищеною, так і заниженою. В тому й іншому випадку вона може суперечити адекватній оцінці оточуючих – і ґрунт для виникнення конфлікту готовий;

  • прагнення домінувати будь-що, де це можливо і неможливо;консерватизм мислення, поглядів, переконань, небажання подолати застарілі традиції;

  • зайва принциповість і прямолінійність у висловах і думках, прагнення сказати те, що є, на погляд особи, правдою, іншому в очі, незважаючи ні на що;

  • певний набір емоційних якостей особи: тривожність, агресивність, упертість, дратівливість.” [4, c.65]


В загальному ж конфліктологи виділяють декілька форм конфліктної поведінки, які виявляються залежно від індивідуального рівня конфліктної особистості:

  • активно-конфліктна поведінка (виклик);

  • пасивно-конфліктна поведінка (відповідь на виклик);

  • конфліктно-компромісна поведінка;

  • компромісна поведінка.


Різне поєднання конфліктних якостей у характері конкретної людини обумовлює типи конфліктних особистостей, до яких можна віднести наступні, з найбільш характерними для них ознаками:

  1. демонстративні: прагнуть будь-що перебувати у центрі уваги;

  2. ригідні: надмірна честолюбність, завищена самооцінка, небажання рахуватися з думкою інших;

  3. некеровані: імпульсивність, нестриманість, зухвалість, знижений самоконтроль агресивна, екстравагантна поведінка;

  4. педантичні: надмірні вимоги до інших, різка критика, тривожність, підозрілість, чутливість до оцінок з боку керівників;

  5. раціоналісти: використовують конфлікт як засіб досягнення своїх цілей;

  6. безвольні: без власних переконань, принципів, діють під впливом інших.


Як вважає М.І.Пірен [13] існує значна кількість комбінацій особистісних рис, які утворюють різноманітні типи конфліктогенної особистості.

  • Агресивісти, що постійно чіпляються до оточуючих, висловлюють їм свої уїдливі зауваження, непомірно дратуються, коли їх ігнорують;

  • Скаржники, які завжди на когось або на щось скаржаться, але не беруть на себе відповідальності за проблеми;

  • Мовчуни, які тримають свої міркування при собі і цим ставлять оточуючих у складне становище бо їм важко здогадатися, про що насправді думають і чого бажають їхні партнери по спілкуванню;

  • Надто поступливі, які завжди погоджуються з усім і обіцяють підтримку, проте слова в них розходяться з ділом;

  • Песимісти, які завжди у будь-якій справі передбачають невдачу, на різні пропозиції з легкістю відповідають „ні” і відчувають сильне занепокоєння, з чимсь погодившись;

  • Нерішучі, які бояться помилитися, якомога довше не приймають рішення, що залежить від них, аж поки потреба у ньому не відпадає;

  • Всезнайки, які своєю начебто обізнаністю вводять в оману оточуючих.


  1. Соціально-психологічні чинники поведінки людини в конфлікті



Проте крім особистісних рис людини, задіяної в конфлікті, на його розвиток здійснюють свій вплив і соціально-психологічні чинники поведінки людини. До них найперше треба віднести образ другого учасника конфлікту – те, як саме один учасник конфлікту сприймає іншого. Так в конфліктній ситуації поведінка опонента дуже часто сприймається іншим учасником конфлікту як така, що суперечить його позиції, а тому як „неправильна”, „неприродна”, нелогічна”, а іноді й відверто ворожа. Загальна напруженість ситуації, невдоволення партнером, провокує в людини очікування негативного зворотного зв’язку, сприяє актуалізації захисних механізмів, провокує на відторгнення, несприйняття навіть конструктивної інформації.

Іншою такою ознакою є нормативність ситуації: встановлені в суспільстві норми міжособового спілкування, правила взаємодії в конфліктних ситуаціях, уявлення про те, які дії по відношенню до іншого можна вважати справедливими, а які – ні, культурно-історичні фактори. Проте традиція використання поняття „норма” допускає її подвійне трактування. З одного боку – це те, що відображає поведінку більшості людей, з іншого – певний зразок поведінки, етичні норми. Взаємодія в суперечливих ситуаціях, в яких цілі учасників несумісні, актуалізує етичний аспект, який й опосередкує будь-яку ситуацію міжособової взаємодії. Саме тому конфліктна взаємодія може вестися і по правилах „чесної гри”, але може й переходити ці межі. Етична проблема виникає тоді, коли партнер розглядається тільки як засіб для досягнення своїх цілей, а отже може бути використаний або нейтралізований. Критерієм, до якого і умовах різних позицій апелюють учасники конфлікту, виявляється поняття справедливості, завжди тісно пов’язаної з поняттям конфлікту. Н.В. Грішина наприклад виділяє кілька основних підстав для оцінювання ситуації як несправедливої [3, с.288-289]:

  • несправедливість, пов’язана з характером розподілюваного блага;

  • несправедливість, пов’язана з ролями, втягнутими в процес розподілу;

  • несправедливість стосовно стилю і часу розподілу;

  • несправедливість, пов’язана з цінностями, які лежать в основі розподілу;

  • несправедливість, пов’язана з правилами;

  • несправедливість, пов’язана з вимірювальними процедурами;

  • несправедливість, пов’язана з процедурами прийняття рішень.

Будь-яке порушення принципів справедливості, на думку включених в процес такого розподілу благ індивідів, вже може служити підставою для наступного виникнення конфліктів. Іноді в тих чи інших випадках можна говорити про певні правила конфліктної взаємодії. Вони в даному разі складають систему уявлень учасників конфлікту про „правильну” поведінку, яка визначає логіку і послідовність розвитку конфліктної ситуації, тобто логіку і послідовність дій її учасників. Нерідко такі правила залежать від культурно-історичної традиція вирішення конфліктів. П.Бурдьє, французький соціальний антрополог, який вивчав життя берберського народу кибілів писав, що „конфлікти в кибілів в значній ступені регулювалися складною системою викликів, образ і знущань. „При цьому, на думку Бурдьє, подібні дії слід інтерпретувати „не як пусті ритуали або як спосіб вирішення конфліктів, але як сигнали і символи, які підтверджують і вибудовують прихований за ними порядок певних соціальних відносин.” [3, с.302]

Проте як нам видається, нерідко і побуті, і в науковій літературі надають непомірно великого значення особистісним характеристикам людини, задіяної в конфлікті. На це вказує й Н.В. Грішина:

„Проте в повсякденній свідомості нерідко надається надмірно великої ваги значенню особистісних факторів в виникненні конфліктів. В повній відповідності з фундаментальною помилкою атрибуції, спостерігаючи збоку чужі конфлікти ми обговорюємо неправильну поведінку їх учасників, в „своїх же конфліктах нарікаємо на обставини, що склалися, або звинувачуємо інших.

В одному з досліджень нами вивчались психологічні характеристики „важких” в спілкуванні людей на прикладі співставлення двох груп, утворених з допомогою експертних оцінок. З загальної кількості працівників, з якими експертами знаходилися в постійному контакті і добре представляли собі особливості їх поведінки, їм було запропоновано відмітити тих, спілкування з якими нерідко пов’язано з ускладненнями, зіткненнями, і тих, які, навпаки, є самими „благополучними” з цієї точки зору„[3, с.271-272]. Результатами цього дослідження стало те, що навіть в групах, заздалегідь підібраних з людей, яких описували як більш конфліктних, не вдалося виявити безпосереднього зв’язку між тими рисами їхнього характеру, які й визначали, як конфліктні, і тим чи іншим їхнім способом реагування на об’єктивно конфліктну ситуацію. В цілому такі тенденції, які проявлялися в особистісних характеристиках членів обох груп, показували суттєві відмінності між поведінкою членів різних груп менш як в 40% всіх досліджених. І це незважаючи на те, що сама процедура відбору груп вже передбачала вибір осіб з найбільш яскраво вираженими негативними чи позитивними формами поведінки в міжособистісному спілкуванні. Для більшої ж частини членів обох груп були характерні співпадіння чи близькість показників. З цього можна стверджувати, що в конфліктній поведінці „нормальної” більшості реальна роль негативних особистісних рис ще менша.

„Таким чином отримані дані дозволяють стверджувати, що сприятлива ситуація, в якій виявляється людина, не дає підстав для прояву конфліктних тенденцій його характеру (або пом’якшує їх), і навпаки – загальна несприятлива ситуація може привести до конфліктної поведінки цілком „миролюбних” людей. Подібна залежність свідчить про пріоритет соціально-психологічних факторів перед індивідуально-психологічними серед суб’єктивних факторів, детермінуючих виникнення конфліктів. Як виявилося, особистісні характеристики учасників суперечних ситуацій мають підпорядкований характер і виявляють себе або не виявляють в залежності від інтерперсональних факторів, пов’язаних з позицією людини в системі міжіндивідуальних зв’язків.” [3, с.273]

Отже соціально-психологічні чинники поведінки людини в конфлікті теж можуть значною мірою впливати на виникнення і розвиток конфліктної ситуації, іноді навіть – незважаючи на особистісні риси людини, задіяної в цьому конфлікті.

  1. Міжособові, міжгрупові та внітурішньогрупові конфлікти та їх вплив на поведінку людини.


Проте людина взаємодіє з іншими людьми не лише на основі особистого міжперсонального спілкування і стосунків, хай навіть і опосередкованих соціальним досвідом, культурою і традиціями того суспільства, в якому вона живе, але й будучи включеною в склад тих чи інших соціальних груп. Це вводить в опис конфліктів додаткові параметри, так як крім усього їх доводиться розглядати ще й з тієї точки зору, є вони міжособистісними, внутрішньогруповими чи міжгруповими, так як це додатково може детермінувати поведінку людини тим чи іншим чином, залежно від того, членом якої групи вона є, чи членом якої групи себе вважає, від того, яким є її статус в групі і від того, які відносини виникають між тими групами, в діяльність яких вона включена. Найперше місце серед них звичайно, як стверджують дослідники, займають міжособистісні конфлікти:

„До найпоширеніших психологічних конфліктів належать міжособистісні конфлікти. Вони охоплюють практично всі сфери людських відносин. Будь-яких конфлікт зрештою зводиться до між особистісного. Навіть у міждержавних конфліктах відбувається зіткнення між лідерами або представниками держав. Тому знання особливості міжособистісних конфліктів, причин їх виникнення і способів управління ними є важливою складовою у професійний підготовці будь-якого фахівця. Міжособистісні конфлікти виникають через суперечності у відносинах двох або більшої кількості людей, які виконують спільну діяльність. Конфлікт блокує взаємодію між ними і робить їх співпрацю неможливою чи малоефективною. Конфлікти між особами виникають там, де стикаються різні погляди, манери поведінки; їх може живити і бажання одержати щось, не підкріплене відповідними можливостями. Міжособистісний конфлікт може також виявлятися як зіткнення людей з різними рисами вдачі, поглядами і цінностями. В організації міжособистісний конфлікт – це найчастіше боротьба керівника за обмежені ресурси, капітал або робочу силу, час використання устаткування або схвалення проекту; це боротьба за владу; привілеї; це зіткнення різних поглядів у рішеннях проблем щодо різних пріоритетів у роботі.”[4, с.83] Поведінка людини в міжособистісних конфліктах детермінується в основному індивідуальними ознаками її характеру і стилю поведінки, соціально набутими нею нормами і моделями поведінки та об’єктивно існуючими параметрами конфліктної ситуації. Проте суспільство складається з багатьох формальних і неформальних груп, між якими можуть виникати конфлікти. Наприклад в організації конфлікти можуть виникати між керівництвом і виконавцями, між працівниками різних підрозділів, між неформальним групами всередині підрозділів, та ін.

„Міжгрупові конфлікти – конфлікти всередині великих соціальних груп, організацій, сторонами яких є соціальні групи, що переслідують несумісні цілі і перешкоджають одна одній у їх здійсненні.” [12, с.382 ]

Проте кожна, навіть на перший погляд цілісна група, і то завжди містить в собі потенційне джерело конфлікту в силу періодично виникаючого суперництва між вимогами індивідів, включених в її склад. Соціальні конфлікти в групі можуть виникати через якісь конкретні проблеми, пов’язані з її діяльністю, можуть ставати механізмом її пристосування до мінливих умов зовнішнього середовища. Проте незалежно, про який саме конфлікт йдеться, міжособовий, міжгруповий чи внутрішньогруповий, єдиним реальним суб’єктом конфлікту завжди залишатиметься людина, поведінка якої проте може змінюватися залежно від того, яким саме членом якої групи вона є, чи в яку саме систему соціальних відносин включена. Тому конфлікти різних видів проявляють схожість у тому, що особистість в будь-якому разі проживає їх на всіх рівнях свого існування, і в тому, що вони можуть видозмінюватися залежно від того, на якому саме рівні її сприйняття вони протікають

  1. Суб’єктивна когнітивна складова поведінки людини в конфлікті



Тому через те, що людина може бути одночасно включеною до складу різних груп, може бути залежною від індивідуальних особливостей свого характеру чи від соціальних норм та правил, вона в кожній конкретній ситуації отримує певну свободу вибору щодо того як саме їй реагувати на ту чи іншу подію чи обставини. А тому дуже часто вирішальною особливістю розгляду конфліктів стають не стільки особливості задіяних в них учасників і навіть не характеристики самої ситуації, як те, як саме сприймають і оцінюють цю ситуацію різні учасники конфлікту. На це, наприклад, цілком однозначно вказують різні дослідники даної проблеми: „Оскільки конфлікт пов’язаний з певною інтерпретацією ситуації, то виникають розходження між індивідами і групами в тому, як вони оцінюють ті чи інші особливості ситуації. Зміст уявлень про то, що вважати конфліктом, може відрізнятися.” [4, с.36] „В.С. Мерлін, один з провідних радянських дослідників конфлікту, обов’язковою умовою його виникнення розглядає суб’єктивну невирішуваність ситуації, що не може бути нічим іншим, як результатом відповідної інтерпретації людиною.”[4, с.37] „К. Левін, який виводив конфлікт з актуальної життєвої ситуації, характеризував його як дію на індивіда протилежно спрямованих сил рівної величини. Самі ці сили – це характеристики зовнішньої ситуації, дія яких являється результатом суб’єктивного сприйняття індивідом своєї власної ситуації” [3, с.191] „Таким чином, виникненню конфлікту обов’язково передує суб’єктивне відображення характеристик соціальної взаємодії. Саме сприйняття ситуації як конфліктної „створює” конфлікт – „запускає” для суб’єкта необхідність реагування в вигляді набору відповідної стратегії конфліктної взаємодії” [3, с.191] Таке багатство думок цілком закономірно призводить до висновку, що „сьогодні правомірно говорити про остаточне утвердження підходу, який припускає врахування суб’єктивного відношення людини до тих чи інших подій в їх розвитку, в психології в цілому. Ймовірно, це перш за все результат потужного підсилення психологічної практики, для якої суб’єктивні переживання людини і є об’єктивний предмет роботи.

Стосовно конфліктів це значить, що сприйняття і інтерпретація зовнішньої ситуації, власних почуттів і переживань як конфлікту, загальновизнано розглядається як обов’язкова умова існування конфлікту, а сама зовнішня ситуація, які би об’єктивні протиріччя вона би не містила, не може автоматично вести до розвитку конфлікту. Когнітивна складова являється обов’язковою умовою їх виникнення.” [3, с.77]

На нашу думку така характеристика будь-якого конфлікту з точки зору його суб’єктивного сприйняття перш за все надає можливість по різному оцінювати одну і ту ж ситуацію, що дозволяє або применшувати конфлікти, або додатково нагнітати їх, або й навіть – видозмінювати їх тим чи іншим чином. Відповідно до наведеного нами раніше визначення конфлікту, методи вирішення конфліктів таким чином найперше будуть полягати в додатковому пошуку ресурсів, які використовуються, в іншій інтерпретації цілей, що ставляться, і в тій чи іншій заміні (знищенні) суб’єктів конфлікту. А враховуючи те, що конфлікт розвивається тільки при одночасному співпадінні інтересів і можливостей кожної зі сторін, то ще однією можливістю управління ним стає можливість, умовно кажучи, руху по часовій шкалі – наприклад в плані заміни ресурсів на цілі, або в плані пошуку нових, більш значущих цілей. Чи й навіть – у відмові від власного прийняття рішення – зміщенні від суб’єктів до об’єктів. Відповідно до запропонованої раніше схеми, це виглядає наступним чином:



Суб’єкт 1 Суб’єктивно значуща ціль

Доступні t

ресурси

Суб’єкт 2 Об’єктивна несумісність цілі з

інтересами іншої сторони


Тоді один і той же конфлікт може зміщуючись по часовій прямій вліво переходити в конфлікт за використання тих чи інших ресурсів, так що його первинна ціль (причина, що послужила передумовою його виникнення) фактично втрачається, або навпаки, зміщуючись вправо переходити в здійснення активності, спрямованої на досягнення інших, більших цілей, які наприклад вже можуть й не бути конфліктними для обох учасників1.




Суб’єкт 1 Ціль 1,

яка втрачаючи

Ресурси 1 своє попереднє Нова, більш t

значення, значуща ціль 2

починає виступати

Суб’єкт 2 в якості Ресурсів 2

Подібне, наприклад, відбувається тоді, коли конфлікт підлітка з батьками припиняється в той момент, коли вони обоє усвідомлюють, що дальший розвиток конфлікту може загрожувати його власному життю. А іноді навпаки – згортання конфлікту «вліво» і перехід його в боротьбу за використання ресурсів може тільки ще більше загострювати його. Тоді може відбуватися і перехід вліво по часовій шкалі, замикання мотиву на ціль, коли ціллю стають самі ресурси:



Суб’єкт 1 Попередня ціль,

Ресурси 2 Ресурси 1, яка втрачає своє

ціль 2 попереднє зна-

Суб’єкт 2 чення.

Наприклад в ситуації Карибської кризи 60-х конфлікт між СРСР і США за досягнення світового панування максимально загострився тоді, коли перейшов в стадію боротьби за використання ресурсів для досягнення цієї цілі – розміщення ракет на Кубі в безпосередній близькості до території США, і припинився тоді, коли сторони усвідомили, що його дальший розвиток в перспективі може поставити під загрозу досягнення іншої, більш важливої для них цілі – збереження життя на нашій планеті. В недавній же українській історії ми теж маємо подібний приклад розвитку конфлікту – коли передвиборча кампанія двох кандидатів в президенти 2004-го року максимально загострилася тоді, коли перейшла в боротьбу за використання на свою користь голосів і симпатій виборців, але, на відміну від Карибської кризи 60-х, так повністю і не знайшла свого розв’язання через те, що інша, більша важлива ціль – збереження існування нашої держави і її подальше майбутнє, насправді не стала такою значущою для жодного з них.

Ну і нарешті існує іще один метод часткового розв’язання конфліктів, пов’язаний з їхніми часовими ознаками, який широко використовують, наприклад, в технічних системах – почергове виконання тих чи інших завдань або почергове використання тих чи інших ресурсів. Наприклад цей метод використовують в обчислювальних системах, коли процесор комп’ютера для уникнення конфліктів при виконанні різних, іноді несумісних між собою, завдань просто ставить їх у чергу. Цей же метод ми часто використовуємо і в своєму повсякденному житті – наприклад найпершою ознакою радянського соціалістичного устрою з його обмеженою кількістю необхідних товарів (ресурсів) були саме постійні черги в магазинах. Аналогічним чином дуже часто вирішують і дитячі конфлікти – для того, щоб уникнути конфліктів за іграшки (ресурси), їх привчають гратися ними по черзі. Можливий також частковий метод розв’язання конфліктів за рахунок часткового просторового поділу ресурсів (діти наприклад ділять навпіл іграшки чи територію (кімнату, пісочницю). В політичній ситуації 2004-го року в Україні цей же метод був запропонований одним з претендентів на посаду президента, який пропонував розділити між двома учасниками виборчих перегонів посади прем’єра і президента, але фактично природнім чином цей конфлікт завершився як і одним – почерговим використанням ресурсів (посади прем’єр-міністра, яка за останні роки кілька раз переходила з рук в руки), так і другим – одночасним „територіальним” розподілом інших владних ресурсів (судів, прокуратури, фонду Держмайна, тощо.)


  1. Інтрапсихічні чинники конфлікту.


Проте конфлікти можуть розвиватися не тільки в зовнішньому щодо людини світі, але й всередині неї самої. Джерелом такого конфлікту можуть служити її мотивації, емоції, критерії оцінки ситуації, а кінцевою ціллю такого внутрішнього конфлікту для людини завжди буде лише одне – те, яку саме поведінку вона повинна обрати для себе чи яке саме рішення прийняти. „Внутрішній або особистісний конфлікт розгортається в мотиваційній, когнітивній або діяльністній сферах особистості, виражається боротьбою суперечностей внутрішнього світу людини, супроводжується емоційною напруженістю. Близьке до нього явище кризи. Різниця останньої з конфліктом у тому, що криза має більш масштабний характер, зачіпає найбільш фундаментальні, життєві цінності і потреби, стає домінантою внутрішнього життя особистості і супроводжується сильними емоційними переживаннями. Особливості внутрішнього конфлікту особистості:

  • незвичність з погляду структури конфлікту: немає суб’єктів конфліктної взаємодії в особі окремий індивіді або груп людей.

  • специфічність протікання і прояву у формі важких переживань. Він супроводжується специфічними станами: страхом, депресією, стресом. Нерідко внутрішній конфлікт переходить у невроз

  • латентність. Внутрішній конфлікт нелегко виявити. Часто людина і сама не усвідомлює, що знаходиться в стані конфлікту, маскує його за удаваною ейфорією або за активною діяльністю” [4, с. 75];


Найбільш повно проблему інтрапсихічних конфліктів розглядали в психоаналізі, наділяючи різні частини однієї і тієї ж особистості відповідними владними повноваженнями для досягнення своїх цілей. З цієї точки зору інтрапсихічні конфлікти можна розглядати як конфлікти між різними частинами цілісного «Я», наприклад між „Я” і „Воно” [21] , відповідно до запропонованої нами схеми їх розгляду. Проте в сучасній науці наряду з психодинамічними моделями особисті існують й інші моделі, в рамках яких зразу виділити те, що саме є в них суб’єктом, що виступає в якості використовуваних ресурсів, а що – кінцевою ціллю, не завжди вдається. Ось як наприклад існування інтрапсихічних конфліктів описується в курсі клінічної психології:

„В рамках мотиваційного аспекту можна відмітити і суттєвий для неврогенезу дисонанс між прогнозованим і реальним результатами, який стає додатковою причиною інтрапсихічного конфлікту і ще одним джерелом неврозів. Вся ця багатоманітність зведена до декількох основних типів:

  1. Конфлікт бажане-бажане (апетенція-апетенція) має місце в тому разі, коли індивід повинен вибрати одну з двох однаково бажаних потреб. Суб’єкт при цьому відчуває однаково виражену потребу реалізувати обидві можливих лінії поведінки. Хоча обидві вони оцінюються як бажані, необхідність пожертвувати однією з них викликає фруструючий характер ситуації.

  2. Конфлікт небажане-небажане (аверсія-аверсія) пов’язаний з необхідністю вибору між двома однаково небажаними можливостями. При цьому існує конкуруюча потреба уникнути однієї з альтернатив, одна з яких неминуче фруструється.

  3. Конфлікт типу бажане-небажане (апетенція-аверсія) звичайно описується як прагнення індивіда до якоїсь цілі, від досягнення якої його утримує страх або якийсь негативний стимул, який асоціюється з бажаною ціллю, або з її оточенням, тобто як конкуренція між однаково вираженою потребою досягнути цілі і уникнути пов’язаного з нею негативного стимулу. [11, с.119-120]

Дивним видається те, як одне і те ж явище неврогенезу може по-різному описуватися з точки зору психоаналізу і з точки зору мотиваційного чи когнітивного підходу, так що на перший погляд видається, що в рамках запропонованої нами моделі аж ніяк не можна виділити в інтрапсихічних конфліктах ні два суб’єкти, ні використовувані ними ресурси, ні їхні цілі. Проте насправді навіть в рамках психоаналітичного підходу описуючи інтрапсихічні конфлікти дуже часто переходять до їх розгляду як до розгляду різних мотивів поведінки людини, так як кожна з цих частин цілісної людської особистості формується з її попередніх уявлень і спогадів: „Психоаналіз ґрунтується на постулаті, згідно до якого конфліктні ситуації, які виникають в глибинах людської психіки, найтіснішим чином пов’язані з залишками спогадів про деякі пережиті сцени, які мають місце в житті людини. З метою усунення цих конфліктів і болючих симптомів необхідно відновити в пам’яті людини ряд попередніх спогадів і тим самим зробити для неї більш зрозумілими витоки виникнення різного роду неприємностей” [14, с.197] Проте єдиновизнаної думки навіть в цьому разі не існує: „невротичний конфлікт згідно до визначення являє собою конфлікт між тенденцією до розрядки і іншою тенденцією, спрямованою на запобігання розрядці [14, с.395], „невроз в своїй суті являється результатом конфлікту між інстинктивними потягами і соціальним впливом, або тим, як вони представлені в „Над-Я” [22, с.71], „невроз виникає в тому випадку, якщо цей конфлікт породжує тривожність і якщо спроби зменшити тривожність призводять, в свою чергу, до захисних тенденцій, які, хоча і являються в рівній мірі настійливими, менше з тим несумісні одна з одною” [22, с.71] Проте навіть незважаючи на таку невизначеність, психоаналіз все ж перш за все описує діючі сили, не зводячи все тільки до кількох можливих протиріч, як в підході мотиваційному. Причин цього протиріччя між цими двома підходами є декілька:

  1. Невизнання діючих підсвідомих сил в людині в рамках мотиваційного підходу. Мотиваційний підхід, на відміну від психоаналізу, випускає з уваги підсвідомі чинники поведінки людини, так як говорить тільки про усвідомлювані нею мотиви, що не завжди відповідає дійсності. Не визнаючи підсвідомість, людина таким чином сама стає об’єктом, залежним від зовнішніх сил. І тоді, якщо говорити про людину як про єдиний, а не розподілений, як в психоаналізі, суб’єкт, доведеться визнати, що якась частина її поведінки буде зумовлена соціальними нормами і вимогами інших людей, об’єктивно існуючими законами зовнішнього світу та іншими незалежними від неї обставинами, стосовно яких вона сама стає вже не суб’єктом, а об’єктом. Інтрапсихічний конфлікт в такому разі можна розглядати як конфлікт між її власними бажаннями і прагненнями, і між нав’язаними їй вимогами зовнішнього світу, який і стає таким чином для неї іншою стороною конфлікту.

  2. Особливістю мотиваційного підходу є спрямування мотивації тільки в напрямку від негативного до позитивного, що теж не завжди відповідає дійсності, так як відкидає можливість наявності в самої людини мотивів, які ведуть її до чогось неприємного чи й небезпечного для неї. Наприклад заради отримання нею якогось додаткового задоволення (відчуття ризику); заради того, щоб здобути якийсь новий і важливий для себе досвід; через те, що інакше може виявитися просто неможливим щось здобути для себе; чи й просто заради того, щоб реалізувати тим чи іншим чином нав’язані їй раніше кимсь уявлення. Якщо ж визнати існування небезпечних чи неприємних для людини мотивів її власної поведінки, то стає зрозумілим, що наприклад конфлікт між бажанням досягнути чогось приємного і уникнути неприємного насправді є конфліктом між бажанням здобути відчуття внутрішнього комфорту і бажанням здійснити щось небезпечне чи неприємне, так само як конфлікт між тим, щоб уникнути двох однаково неприємних можливостей можна розглядати як конфлікт між двома однаково неприємними мотивами, кожен з яких бореться за свою реалізацію.

  3. Характерною ознакою інтрапсихічних конфліктів є відчуття втрати влади над власною особистістю, залежності від зовнішніх сил. В той же час усвідомлення підсвідомості як частини себе в рамках психодинамічного підходу, робить людину менш залежною і більш владною над власною поведінкою за рахунок усвідомлення нею цієї раніше невідомої їй частини власного я. Тобто з цієї точки зору вже сама спроба розгляду раніше цілісного конфлікту різних мотивів однієї особистості як конфлікту між різними частинами її „Я” вже є своєрідним актом усвідомлення конфлікту, і тому вже змінює його суб’єктивне сприйняття.

  4. З суб’єктивної точки зору невроз, як крайній варіант розвитку інтрапсихічних конфліктів, дуже часто інтерпретується різними дослідниками ([11],[14],[22]) як відчуття невпевненості: з одного боку – прагнення до відчуття комфорту і безпеки, а з іншого – неможливості вибору вдалої моделі власної поведінки для досягнення цього комфорту. Тому по великому рахунку суб’єктивною ціллю інтрапсихічного конфлікту, про що саме не йшлося б, завжди є лише одне – повернення відчуття внутрішнього комфорту, впевненості у власній поведінці. В той же час об’єктивно людина виявляється неспроможною досягнути цього власними силами, а тому й змушена звертатися до досвіду, порад чи допомоги інших людей, які переслідуючи свої цілі, дуже часто будуть вимагати від неї такого типу поведінки, який вигідний найперше їм, а не їй – таким чином ще більше посилюючи її відчуття власної неспроможності. З цієї точки зору такий інтрапсихічний конфлікт можна розглядати як конфлікт між індивідом та іншими людьми за право на керування його поведінкою заради досягнення відчуття внутрішнього комфорту, об’єктивно доступного тільки комусь одному з них – або самій людині, або – її оточенню.

  5. Таким чином проблема поведінки людини в стані неврозу полягає в тому, що відчуття безпеки вона можна отримати тільки внаслідок реалізації власної поведінки, і в той же час – в неї відсутні критерії правильної оцінки цієї поведінки. Тому вона й потребує допомоги когось іншого, хто б нею „покерував” якийсь час, протягом якогось вона вже змогла би скопіювати таку свою поведінку і на майбутнє, зрозуміти чи створити критерії оцінки її правильності – і тоді вже „повернути владу над власною особистістю в свої руки”. Тобто тут конфлікт проявляється як прагнення звільнення від залежності, можливість розвитку другого суб’єкту конфлікту – утвердження власного „Я”. І якщо це іноді не вдається, то перш за все тому, що людині не вдається зрозуміти поведінку іншої людини – тієї, яка й керує в даному разі її власною поведінкою, так що в результаті замість звільнення від залежності, вона, здається, потрапляє в нову залежність. Тобто з цієї точки зору тут конфлікт полягає в тому, що з одного боку людина прагне звільнитися від залежності, а з іншого – навпаки, потрапляє в ще більшу залежність в чому й проявляється об’єктивна несумісність цілей цих двох сторін невротичного конфлікту.


Разом з тим, коли людині вдається пережити такий інтрапсихічний конфлікт, усвідомити його чи вирішити його якимсь іншим чином, він дуже часто стає обов’язковою умовою її нормального психічного розвитку. На цьому, наприклад, наголошувала Анна Фрейд, розглядаючи віковий розвиток людини саме під таким кутом зору [20], але й інші дослідники [22], [25] часто звертають увагу на необхідність інтрапсихічних конфліктів для повноцінного розвитку особистості.

Таким чином поведінка людини в конфлікті може визначатися кількома незалежними факторами – її індивідуально-особистісними рисами, культурними традиціями та нормами суспільства, до якого вона належить (не в усіх культурах конфлікти вітаються), її приналежністю до тієї чи іншої, формальної чи неформальної групи. Проте основною характеристикою конфліктів є їхня суб’єктивна когнітивна оцінка, оскільки без цього моменту усвідомлення сторонами своїх інтересів в конфлікті, вони не виникають. Разом з тим така суб’єктивна оцінка конфліктів дає можливість тим чи іншим чином впливати на їхній розвиток – або переходячи до більш загальних цілей, або повертаючись до стадії боротьби за ресурси, або розв’язуючи конфлікти шляхом територіального поділу ресурсів чи шляхом їхнього почергового використання.

Особливе місце займають інтрапсихічні конфлікти. В зв’язку з тим, що тут джерелом конфлікту є одна й та ж фізична особа, конфлікти виникають між різними частинами її особистості – наприклад між різними мотивами її поведінки, а тому не завжди піддаються свідомій оцінці. Це зумовлює певну складність в розумінні інтрапсихічних конфліктів, проте саме завдяки цьому вони потенційно містять в собі можливості для подальшого розвитку особистості саме за рахунок усвідомлення нею внаслідок такого конфлікту цих приховуваних раніше мотивів. Таким чином внутрішні конфлікти часто можуть стати сходинкою на шляху розвитку особистості. А часто навіть – можуть бути й чи не єдиною умовою такого розвитку – недаремно людей талановитих і геніальних нерідко описують саме як суперечних особистостей, як людей, яких роздирають внутрішні конфлікти. Тільки якщо невротична людина намагається придушити в собі ці конфлікти, які через це стають для неї перешкодою на шляху її нормального й повноцінного життя, то люди талановиті тим чи іншим чином реалізовують їх через свою творчість і діяльність, використовуючи таким чином конфлікти як додаткове джерело, що стимулює їхню поведінку.

1   2   3   4   5   6

Схожі:

Вступ
Розділ І визначення конфлікту та теоретичні особливості гендерної поведінки при конфліктній взаємодії 6

Авторское выполнение научных работ любой сложности грамотно и в срок
Поняття аддиктивної поведінки, психологічні особливості хворих на азартну залежність 8 2 Психологічна допомога методами духовної...

Курсова робота з дисципліни: «Стратегія підприємства» на тему: «Стратегічний контроль»
В.І. Ляско, Л. П. Владимировою, Т. П. Любановою, А. В. Мясоєдовою, Ю. Л. Оленніковою, А.І. Ільїним, Д. Хасби, В. Д. Марковою, С....

Випускна творча робота
Люди, щоб подолати розбіжності вступають, у відкриту конфліктну взаємодію, в процесі якої вони одержують можливість висловлювати...

Курсова робота на тему: «Облік малоцінних та швидкозношуваних предметів»
Працюючи в умовах ринку, чи конкуренції, власник повинен постійно аналізувати вигідність придбання І виробництва різних видів засобів,...

Шекспірівський театр. Трагедія «Гамлет»: її філософсько-етична проблематика....
...

Курсова робота на тему: «Система екологічного виховання учнів на уроках географії»
Отже, суспільство висуває потребу у компетентній особистості, яка на основі самостійного критичного мислення І відповідальності буде...

Література в 11 класі Тема: Проблема вибору людини в межовій ситуації...
Мета: допомогти учням з’ясувати різні можливості морального вибору людини в межовій ситуації; розвивати навички філософського сприйняття...

Дипломна робота на тему: “Особливості страхів І тривожності в підлітковому віці”
При цьому варто враховувати, що стан тривоги в різних людей може викликатися різними емоціями. Ключовою емоцією в суб’єктивному переживанні...

Курсова робота на тему: «Облік готової продукції та її реалізації...
Діяльність кожного господарюючого суб’єкта у сучасних умовах є предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин, які зацікавлені...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




fil.ocvita.com.ua
Головна сторінка