Пошук по сайту

Філософія  лекції  Курсова робота  Рефераты  

Види конфліктних ситуацій - Курсова робота на тему: «Психологічні особливості поведінки людини в ситуації конфлікту»

Курсова робота на тему: «Психологічні особливості поведінки людини в ситуації конфлікту»





Сторінка3/6
1   2   3   4   5   6

Види конфліктних ситуацій.


Проте проблема використання поняття „конфлікт” в сучасній психології полягає у тому, що досі немає ні єдиновизначеного поняття щодо того, що саме це таке, ні навіть загальноприйнятої їх класифікації. На це вказують різні автори, наприклад Л.Е. Орбан-Лембрик стверджує, що:

„Єдиної загальноприйнятої класифікації конфліктів не існує, що зумовлено різноманітністю форм їх прояву, відмінностями характеру перебігу, неоднаковими наслідками тощо. Найчастіше для класифікації обирають найхарактернішу ознаку. Наприклад за особливостями спілкування – комунікативні і інтерактивні, за джерелом виникнення – ділові, емоційні, за службово-комунікативною спрямованістю – вертикальні і горизонтальні, за тривалістю перебігу – короткочасні і затяжні, за функціональним навантаженням – конструктивні і деструктивні, за емоційною силу впливу на учасників конфлікту – сильні і слабкі, за обсягом впливу – широкі і локальні.” „Конфлікти між двома учасниками (діадні конфлікти) є найпоширенішим типом міжособистісного ділового емоційного конфлікту. Як його опоненти, постають дві особи, кожна з яких є суб’єктом – носієм певних цінностей, інтересів, думок. Діадний конфлікт, як правило, є емоційно запальним, напруженим, перебігає у відкритій формі. Він виникає переважно на основі особистісних симпатій – антипатій. Однак емоційні стосунки людей у групі переплетені з діловими, кар’єрними та іншими інтересами. Конфлікти між особистістю і групою проявляються як суперечність між очікуваннями та вимогами особистості й сформованими в групі нормами поведінки.” [12, с.231]

Більш розгорнуту класифікацію конфліктів за усіма можливими ознаками на нашу думку наводить Т.В. Дуткевич:

„Конфлікти об’єднують значну кількість соціально–психологічних явищ, які досить виразно розрізняються між собою. Необхідно враховувати типологію конфліктів, щоб правильно аналізувати та ефективно долати їх.

Типи конфліктів вирізняються за багатьма ознаками.

  1. За носіями суперечності:

  1. внутрішньо особистісні (інтраперсональні), суперечність розгортається між конкурентними інтересами, потребами, ролями особистості. Наприклад, конфлікт між бажанням і можливостями його задоволення, вимогами сім’ї і роботи.

  2. Міжосообистісні (інтерперсональні) – між людьми через суперечність їх цілей, інтересів, з приводу їх спільної діяльності.

  3. Конфлікт між особою і групою – особа займе позицію, відмінну від позиції групи. У процесі функціонування групи виробляються групові норми, стандартні правила поведінки, яких дотримуються її учасники. Дотримання групових норм забезпечує схвалення або осуд індивіда групою.

  4. Міжгрупові – учасниками виступають соціальні групи. Часто виникають через відсутність чіткого узгодження функцій і графіків роботи між підрозділами. Причиною може послужити і дефіцит ресурсів: матеріалів, інформації, нового устаткування, часу тощо. Між групові конфлікти виникають і між неформальними групами.




  1. За мотивацією учасників:

  1. прагматичні, спрямовані на подолання перешкод спільної діяльності;

  2. особисті, які переслідують корисні егоїстичні інтереси.




  1. За статусом учасників:

  1. горизонтальні;

  2. вертикальні знизу;

  3. вертикальні зверху.




  1. За наявністю насильства враховуються наступні ознаки:

  1. є чи немає насильства;

  2. його міра;

  3. роль учасників у розгортанні насильства;

  4. масштаб поширення насильницького конфлікту у суспільстві.




  1. за доцільністю:

  1. закономірні;

  2. необхідні;

  3. вимушені;

  4. невиправдані




  1. За функцією:

  1. конструктивні;

  2. деструктивні.




  1. За масштабом цілей:

  1. особисті;

  2. групові;

  3. суспільні




  1. За емоційністю:

  1. високоемоційні;

  2. низькоемоційні




  1. За кількістю учасників:

  1. діадичні;

  2. локальні – дехто з членів групи;

  3. загальні – весь колектив;

  4. між групові.




  1. За динамікою відповідно до її етапів:

  1. виникнення: а) стихійні; б) заплановані;

  2. розвитку: а) короткочасні; б) тривалі; в) затяжні;

  3. усунення: а) керовані; б) погано керовані; в) некеровані;

  4. згасання: а) спонтанно припиняються; б) під впливом самих учасників; в) вирішуються при втручанні ззовні.




  1. За тактичною корисністю:

  1. виправдані;

  2. невиправдані.




  1. За етичністю форм прояву:

1) соціально прийнятні;

2) соціально неприйнятні.”

[4, с.42]
Проте в цій класифікації на нашу думку безпричинно упущено соціальні конфлікти, які теж становлять окрему велику групу конфліктів. Їх класифікують за соціальними ознаками, як-от включеністю до системи організаційних зв’язків, їхньою тривалістю та можливими наслідками. Наприклад Городянко вказує, що „соціальні конфлікти класифікують за такими критеріями:


    • за включеністю до системи організаційних зв’язків: функціональні та дисфункціональні;

    • за специфікою впливу на організацію: конструктивні та деструктивні;

    • за тривалістю: короткотермінові й довготермінові тощо.


Конфлікти бувають агоністичними (примиримі) і антагоністичні (непримиримі). Антагоністичні конфлікти, якщо упущені можливості їх вирішення, перетворюються на хронічні й навіть непримиримі. Кожен з основних типів конфліктів перебирає на себе особливості системи, в якій вони виникають і відбуваються.

Соціально-економічний конфлікт виникає внаслідок незадоволення існуючим економічним становищем, погіршення порівняно із звичним рівнем споживання й життя (реальний конфлікт потреб), гіршим порівняно з іншими соціальними групами станом (конфлікт інтересів).

Національно-етнічний конфлікт спричиняється проблемами утвердження, збереження, захисту державного суверенітету, вирішення територіально–статусних питань, між кланових суперечностей тощо.

Політичний конфлікт пов’язаний зі свідомо регульованими цілями, спрямованими на перерозподіл влади, боротьбою нової політичної еліти за свої інтереси.” [18, с.159]

Доречно зауважити, що можна також розглядають конфлікти, виходячи з їх природи – ресурсної чи ціннісної, що нерідко досить непогано може вказувати на їхні причини і сутність:

„Природу конфліктів розглядають із ресурсної та ціннісної точок зору: ресурсна ґрунтується на матеріалістичному розумінні конфлікту, який завжди розгортається за суттєво значущі засоби життєдіяльності; ціннісна – на системах цінностей, вірувань і переконань, несумісних принципам суспільного устрою, взаємовиключних культурних стереотипах. Із цим пов’язана класифікація конфліктів:

а) конфлікти ресурсів. Причиною їх є обмеженість ресурсів (економічних, матеріальних та ін.), що існує практично завжди. Саме у зв’язку з розподілом ресурсів і виникають суперечності;

б) конфлікти цілей. Як правило, це позиційні конфлікти. Вони виникають коли сторони, що виконують одне й те саме завдання, займають різні позиції, переслідують свої цілі;

в) конфлікти цінностей. Породжують їх певні цінності різних індивідів та соціальних груп щодо значущих аспектів соціального життя;

г) конфлікти комунікацій. Передумовою їх є недостатня передача або викривлення інформації. Беручи за основу соціальний рівень учасників, конфлікти класифікують на міжіндивідуальні; міжгрупові (групи інтересів, етнонаціональні групи); внутрі- та міжінституційні конфлікти; конфлікти між секторами суспільного розподілу праці; конфлікти між державними утвореннями; конфлікти між культурами або типами культур.

Ця схема домінує під час класифікації конфліктів, позаяк в її основу покладено особливості сторін, що беруть участь у них: рольові (особистісні), міжособові, міжгрупові, позиційні, загально соціальні.”[18, с.159-160]

Таким чином попри те, що єдиної класифікації конфліктів і дійсно немає, проте в основному для їх опису цілком успішно можна використовувати класифікацію, запропоновану різними авторами залежно від конкретної ситуації і від того, який саме вид конфлікту розглядається.

    1. Причини та джерела конфлікту.


Залежно від того про які саме конфлікти йдеться і виходячи з того, з якої саме точки зору їх розглядати, можна говорити і про різні причини та джерела їх виникнення:

„З погляду причин конфліктної ситуації існують три типи конфліктів. Перший – конфлікт цілей, коли сторони конфлікту по-різному бачать бажаний стан об’єкту в майбутньому. Другий – це конфлікт пізнання, коли у сторін конфлікту розходяться погляди, ідеї і думки щодо вирішуваної проблеми. І, нарешті, третій – це емоційний конфлікт, що з’являється, коли в учасників в основі їх між особистісних відносин лежать різні почуття і емоції. Люди просто викликають один в одного роздратування стилем своєї поведінки, веденням справ, взаємодії або поведінкою в цілому.” [4, с.39]

С.М.Ємельянов класифікує причини конфліктів на загальні і часткові [5, с.26]. Відповідно до такого ж принципу поділу причин виникнення конфліктів, Т.В. Дуткевич наводить достатньо повну на наш погляд наступну класифікацію цих причин:

„Загальні (причини конфліктів) так чи інакше виявляються у всіх конфліктах. До них належать:

- соціально-політичні та економічні;

- соціально-демографічні – відображають розбіжності між людьми, обумовлені їх статтю, віком, приналежністю до етнічних груп;

- соціально-психологічні – явища у соціальних групах (взаємини, лідерство, настрої, групова думка);

індивідуально-психологічні – індивідуальні особливості особистості (здібності, темперамент, характер, мотиви).

Часткові причини конфлікту: обмеженість ресурсів, які треба розподілити, взаємозалежність завдань, відмінності в цілях, в цінностях, незбалансованість соціальних ролей (робочих місць), недостатня мотивація тощо.

Розподіл ресурсів. Ресурси, наявні у соціальної групи, якими б значними вони не здавалися, завжди обмежені. Один з членів групи повинен вирішити, як розподілити матеріали, інформацію, людські ресурси і фінанси між різними суб’єктами, важливішою і достойнішою вважають свою ділянку роботи і завжди бажають одержати більше, а не менше. Необхідність ділити ресурси майже неминуче веде до різного роду конфліктів;

Відмінності у цілях. Кожен учасник соціальної групи і сама соціальна група формують свої цілі, несуть відповідальність за їх досягнення, одержують кінцевий результат. Окремі члени групи можуть надати більше уваги досягнення особистих цілей, ніж цілям всієї групи. Відмінності у цілях наявні і між різними групами. Відмінності у цінностях – дуже поширена причина конфлікту. Замість того, щоб об’єктивно оцінювати ситуацію, люди зосереджуються на тих поглядах, альтернативах і аспектах ситуації, які, на їх думку, сприятливі для групи і особистих потреб.

Взаємозалежність задач. Можливість конфлікту існує скрізь, де одна людина або група залежить у виконанні задачі від іншої людини або групи. Причиною конфлікту, як правило, є те, що ні функції, ні засоби, ні обов’язки , ні влада, ні відповідальність не розподілені чітко між членами соціальної структури.

Низький рівень комунікації. Погана передача інформації є як причиною, так і наслідком конфлікту. Вона може діяти як каталізатор конфлікту, заважаючи окремим особам або групі зрозуміти ситуацію або погляди інших. Поширеними проблемами передачі інформації, що викликають конфлікт, є: неоднозначні критерії якості, нездатність точно визначити рольові обов’язки і функції особи чи групи, а також висування взаємовиключних вимог один до одного. Ці проблеми можуть виникати або поглиблюватися через неорганізованість групи, погану узгодженість між ними функціональних обов’язків, недостатність керівництва. Погана передача інформації є і наслідком конфлікту. Так, між його учасниками знижується рівень комунікації, починають формуватися невірні уявлення один про одного, розвиваються ворожі відносини – все це приводить до посилення і продовження конфлікту.

Незбалансованість робочих місць. Поширене джерело конфліктів в організації, має місце коли посадова функція працівника не підкріплена повною мірою засобами його діяльності і відповідно – павами і владою.

Неправильний контроль. Контроль не повинен диктуватися підозрілістю. Невизначений, тотальний контроль призводить до того, що людина врешті-решт втрачає самовладання і через знервованість дійсно стане помилятися.

Відмінності в манері поведінки і життєвому досвіді. Людина не відчуває ідентичності з партнером і налаштовується відразу на те, що вона не зрозуміє його, а він її. Виникає бар’єр у спілкуванні.

Відсутність пошани до авторитетних у групі осіб. Якщо у більшості співробітників виникає враження, що стиль і методи управління не відповідають практичним потребам, то це може послужити причиною виникнення конфліктної ситуації Незадоволеність рівнем ділової або управлінської компетенції керівника знижує мотивацію діяльності. Очевидно, важливо знати, чого чекає персонал від своїх керівників, і робити з цього належні висновки

Недостатня мотивації. Якщо вдається досягти збігу потреб індивідів з потребами організації, очевидно, що персонал викладатиметься заради задоволення цих потреб, чого не забезпечить ніякий наказ чи примус.” [4, с.39-42]
Дещо схожими бачать причини виникнення конфліктів і соціальні психологи, які знову ж говорять про відмінності у цілях, системі цінностей, в використанні тих чи інших ресурсів чи в поганих засобах чи можливостях комунікації:

„Серед універсальних причин виникнення конфліктів, пов’язаних із психологічними та соціально-психологічними особливостями учасників міжособистісної взаємодії, виокремлюють:

  • Ціннісні чинники. Йдеться про принципи, які людина проголошує чи відкидає, особистісні системи переконань, вірувань тощо.

  • Особливості відносин, пов’язані з наявністю (відсутністю) почуття задоволення від взаємодії. При цьому враховується основа, сутність відносин, баланс сили, значущість їх для себе й інших, тривалість, сумісність – несумісність сторін та ін.

  • Поведінкові чинники. До них належить обмеження інтересів, невизнання самооцінки партнера, егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептицизм, загострена увага га дрібницях, грубість, тиск тощо.

  • Особистісні властивості. В основі їх – незнання характерологічних, психологічних властивостей іншої особи;

  • Неправильне тлумачення думок, вчинків. Спричиняє дефіцит неформального спілкування, внаслідок чого виникає поверхове уявлення про співрозмовника;

  • Моральні чинники. Полягають у недотриманні загальноприйнятих моральних норм, переоцінці власних можливостей, недооцінці інших.” [12, с. 233-234]

Проте конфлікти можуть проявлятися не тільки між індивідом і іншими індивідами, чи між індивідом і групою, але й між різними групами. Але й там здебільшого причинами виникнення конфліктів виступають все ті ж чинники. Правда в цьому разі до цих причин додаються ще наслідки неефективного управління групами (якщо відносини між групами є формалізованими тим чи іншим чином), чи наслідки неефективного чи поганого розподілу обов’язків і повноважень між ними:

„Соціально–психологічними причинами міжгрупових конфліктів є невизначеність, суперечливість норм, правил поведінки; відмінності у цінностях, стилях спілкування, соціальному статусі індивідів різних груп, недосконалість міжгрупових каналів комунікації; функціонально-рольова невизначеність та ін. Міжгрупові конфлікти в організаціях є наслідком неефективного керівництва ними. Це проявляється в тому, що функції двох і більше структурних підрозділів або істотно перетинаються, або не стикуються за результатами, від чого зазнають шкоди всі сторони. За таких обставин співробітники, забувши про свої між особистісні проблеми, об’єднуються у монолітну групу, що відстоює свої інтереси. Це породжує додаткові проблеми для керівника, який змушений або відстоювати інтереси колективу перед вищим керівництвом. Вступаючи з ним в конфлікт, або відмовитися репрезентувати інтереси колективу перед вищим керівництвом, наслідком чого може стати групове несприйняття або обструкція. Конфлікт між підрозділами (лабораторіями, кафедрами, відділами та ін.) організації може виконувати як позитивні, так і негативні функції, наслідки якого залежать і від налаштованості, інтересів, поведінки його сторін, і від методики управління ним.” [12, с. 382]
    1. Проблема визначення поняття «конфлікт».



Проблема визначення поняття „конфлікт” полягає в тому, що хоча кожен з нас розуміє значення цього поняття, але ніхто не може точно його сформулювати. Більше того – різні автори в рамках різних соціологічних чи психологічних підходів до дослідження цієї проблеми наводять іноді абсолютно різні формулювання. Іноді говорять про зіткнення інтересів чи несумісних цілей. Іноді поняття конфлікту підміняють поняттям боротьби, хоча на нашу думку насправді не кожна боротьба є конфліктом. А іноді конфлікт характеризують як якесь настільки широке й узагальнене поняття, що під нього, в принципі, може підпадати вже все, що завгодно. Наприклад підручник соціології п/ред. В.Г.Городяненка подає наступне визначення: „Соціальний конфлікт (лат. cоnflictus – сутичка) – зіткнення двох або більше сил, спямованих на забезпечення своїх інтересів в умовах протидії.” [18, с.157]

Не кращою виглядає ситуація і в інших джерелах. Так в підручнику соціальної психології Л.Е. Орбан-Лембрик конфлікт описується як „зіткнення значущих, конкуруючих, несумісних чи протилежних поглядів, потреб, інтересів і дій індивідів та їх груп.” [12 ,с.229], а в книзі Т.В. Дуткевича, хоча і з вказівкою на цю проблему визначення конфлікту, він кваліфікується як „суперечність, яку людина сприймає як значущу життєву проблему, що вимагає свого розв’язання і викликає активність щодо її подалання.” [4, с.13] Все це однозначно вказує на те, що єдиної усталеної думки на те, що саме слід вважати конфліктом і як саме його описувати на сьогодні не існує. Н.В. Грішина [3] наприклад взагалі відмовляється від формулювання визначення поняття “конфлікт”, вказуючи на цю суперечність в поглядах різних авторів і натомість пропонуючи розглянути його найбільш типові ознаки, які беззаперечно визнаються не тільки спеціалістами, але й широким загалом. Т.В. Дуткевич [4, с.46] наприклад наводить такий перелік найбільш характерних ознак конфлікту:

  1. два учасника або дві сторони конфлікту;

  2. несумісні цінності й інтереси сторін;

  3. поведінка, спрямована на знищення планів, інтересів протилежної сторони;

  4. вживання тиску для впливу на іншу сторону;

  5. протиборча спрямованість дій, поведінки сторін;

  6. стратегія й тактика конфліктної взаємодії;

  7. особистісні характеристики учасників: агресивність, авторитетність, конфліктність.

  8. два учасника або дві сторони конфлікту;

  9. несумісні цінності й інтереси сторін;

  10. поведінка, спрямована на знищення планів, інтересів протилежної сторони;

  11. вживання тиску для впливу на іншу сторону;

  12. протиборча спрямованість дій, поведінки сторін;

  13. стратегія й тактика конфліктної взаємодії;

  14. особистісні характеристики учасників: агресивність, авторитетність, конфліктність

Вищевказана проблема визначення поняття „конфлікт” в вітчизняній психології і соціології виникла в основному через те, що при побудові „ідеологічно правильного” соціалістичного суспільства вважалося, що будь-які можливі конфлікти з часом в ньому мають просто відмирати. Так „Філософський словник” видання 1972 року [19, с.189] вказує лише на конфлікт у мистецтві (драматичний конфлікт), абсолютно зовсім нічого не говорячи про будь-які інші конфлікти, так як вони вважалися притаманними лише капіталістичному суспільству, та й там зводилися в основному лише до класової боротьби – і не більше того. Але й у сучасній західній традиції, хоча вона й не піддавалася усім цим ідеологічним заборонам, ще й досі немає єдиного й чіткого визначення понятя „конфлікт”. Проте нам видається, що синтезувавши такі різні підходи до вивчення конфілктів, цілком можна виділити основні ознаки, що притаманні такій взаємодії сторін, які дозволяють описувати її саме як конфлікт:


  1. Наявність не менш як двох сторін, чиї інтереси стикаються в певній ситуації. Іноді говорять про те, що в конфлікті може бути задіяне й більше число учасників, але рано чи пізно всі вони приймають бік тієї чи іншої конфліктуючої сторони. Тому для більшості випадків достатньо достовірно можна говорити саме про дві конфліктуючі сторони. Третя сторона в такому разі іноді може бути представлена у вигляді сторонньої сили, яка або сприяє його розв’язанню – наприклад виконуючи роль посередника, або навпаки – додатково нагнітає його – у тому разі, якщо їй в силу її особливостей якимсь чином вигідний конфлікт цих двох учасників. Останнє, наприклад, майже завжди трапляється в політичній психології, коли дуже часто за усіма конфліктними зіткненнями, наприклад етнічними чи територіальними, насправді незримо стоять інтереси третіх країн, чи міжнародних фінансових організацій – наприклад продавців зброї, контрабандистів, торговців наркотиками тощо.

  2. Наявність значущості (суттєвої цінності) досягнення цілей. Або – емоційної, або – когнітивної. Конфлікти ніколи не виникають там, де кінцева ціль не має надзвичайно важливого значення для кожної зі сторін.

  3. Суб’єктивне усвідомлення сторонами цієї цінності цілей. Конфлікт завжди виникає з моменту усвідомлення кожною зі сторін своїх цілей. Саме тому про конфлікти можна говорити не лише як про об’єктивний процес, але й як про процес, в якому задіяні суб’єктивні учасники, які здійснюють ті чи інші активні дії на досягнення своїх цілей і які тим чи іншим чином суб’єктивно оцінюють наявну ситуацію з точки зору можливості досягенння цих цілей. „Де немає суб’єкта – нема конфлікту” [23, с.26].

  4. Необхідність використання тих чи інших ресурсів для досягнення своїх цілей. Більшість конфліктів виникає саме як боротба за використання тих чи інших ресурсів для досягнення своїх цілей. Наприклад вважається що перша світова війна виникла саме через необхідність в перерозподілі існуючих ресурсів між існуючими імперіалістичними державами того часу. Боротьба, в якій досягнення цілей ведеться з використанням різними учасниками різних ресурсів, як конфлікт переважно не сприймається.

  5. Характеристики самих цілей – вони не повинні бути абсолютно не пов’язаними між собою, так як тоді протидію двох сторін швидше описують як боротьбу за щось своє, а не як конфлікт, але не повинні бути й такими, щоб їхнє досягнення однією зі сторін приносило вигоду кожній з них, тобто ці цілі повинні в цьому плані бути несумісними. Інакше кажучи, таким чином вони мають бути включені в певну систему відносин, всередині якої повинні бути суперечними одна одній.

  6. Часове співпадіння інтересів обох сторін. Конфлікт виникає лише там, де інтереси сторін співпадають в часі і де їхні дії, спрямовані на досягнення цих інтересів, теж розвивають поступово і поетапно, в цілому співпадаючи в різні етапи розвитку поміж собою. Якщо якась зі сторін реалізовує свої можливості швидше за іншу, то цим самим конфлікт здебільшого вичерпується. Як і навпаки – він завершується і тоді, коли одна зі сторін явно програє в часі іншій щодо використання доступних їй ресурсів.


На нашу думку основним з цих характеристик є те, що будь-який конфлікт завжди обов’язково характеризується саме цими трьома основними ознаками: наявністю двох суб’єктів, наявністю ресурсів, наявністю цілей. Тому пропонується саме таким чином і розділити усі можливі описи боротьби і конфліктів сторін, щоб виділити з них таким чином найсуттєвіше, що й дасть змогу найбільш повно і точно описати те, чим саме є конфлікт. Наприклад:
1) Відсутність взаємодії двох об’єктів – відсутність конфлікту.




Суб’єкт 1 Ресурси 1 Ціль 1

Суб’єкт 2 Ресурси 2 Ціль 2
2) Боротьба двох суб’єктів за досягення однієї і тієї ж цілі:


Суб’єкт 1 Ресурси 1

Ціль

Суб’єкт 2 Ресурси 2


Цей варіант, як вже було сказано вище, здебільшого сприймають як боротьбу, а не конфлікт. Або, навіть якщо й описують його як конфлікт, то цю його особливість зазвичай вказують додатково: „вони боролися за те, щоб...” Таким чином те, чи характеризувати саме цей випадок саме як конфлікт, повинно би бути визначено, очевидно, методологічно в рамках різних підходів, але на нашу думку цей випадок теж не є випадком конфлікту.

3) Боротьба двох суб’єктів за використання одних і тих же ресурсів для досягненя однієї і тієї ж цілі



Суб’єкт 1

Ресурси Ціль

Суб’єкт 2

Цей варіант описує те, що звичайно відносять до конфлікту, але здається не є разом з тим достатньо чітко визначеним, бо не вказує на ту важливу характеристику конфлікту, що досягнення одним з суб’єктів конфлікту цілі першим може якимсь чином зашкодити іншому учаснику конфлікту. А тому, в принципі, може описувати й такий варіант, в якому ніякого конфлікту й не існуватиме – якщо досягнення цілі одним з учасників відповідатиме інтересам й іншого.
4) Боротьба двох суб’єктів за використання одних і тих же ресурсів для досягнення різних цілей:


Суб’єкт 1 Ціль 1
Ресурси

Суб’єкт 2 Ціль 2

Це теж певною мірою відносять до конфліктів, але й такий опис не є достатньо чітким, бо не пояснює яким чином ці різні цілі співвідносяться між собою. Наприклад вони можуть бути абсолютно різними, і асоціюватися не так з конфліктом, як зі звичайною боротьбою. Наприклад малі діти часто б’ються за іграшки, а проте ми не завжди називаємо це конфліктом. Конфліктом це стає лише в тому разі, коли для них має значення і одне – сама іграшка, і друге – гра, тобто ціль, яку вони хотіли досягнути з їх допомогою.
5) Класичний випадок конфлікту – боротьба двох суб’єктів за досягнення однієї і тієї ж суб’єктивно значущої, але об’єктивно несумісної для кожного з них цілі.


Суб’єкт 1 Суб’єктивно значуща ціль – влада,

посада, статус, стиль життя тощо.

Ресурси

Об’єктивні ознаки цілі – неможливість

Суб’єкт 2 її досягнення в разі реалізації іншим

суб’єктом першим своїх прагнень.
Таким чином пропонується ввести наступне визначення конфлікту:
Конфлікт – це боротьба двох суб’єктів за використання одних і тих же ресурсів для досягнення однієї і тієї ж з суб’єктивної точки зору, але об’єктивно несумісної з прагненнями іншої сторони, значущої для них цілі.
Це визначення достатньо добре описує і інтрапсихічні конфлікти – в цьому разі двома суб’єктами, які ведуть боротьбу між собою, виступають різні частини однієї і тієї ж особистості, залежно від типу психологічної моделі особистості, яка використовується при для їх опису – наприклад „Я і Воно” (З.Фрейд [20]), „Свідоме й Безсвідоме”, „Самість і Тінь”(К.Юнг [24]) „Батько і дитина” (Е.Берн [1]) – та ін. Певну складність викликає правда опис конфліктів в рамках мотиваційного підходу, але й там ця проблема вирішується, якщо вважати суб’єктами конфлікту ті чи інші мотиви однієї цілісної особистості. Тоді в рамках такого підходу інтрапсихічний конфлікт розглядається вже не як конфлікт між різними частинами одного і того ж „Я”, а як конфлікт між мотивами, які визначають його поведінку.

Можна також проілюструвати дане визначення застосовно до певних типів ситуацій конфліктної взаємодії. Наприклад в політичній ситуації 2004-го року в Україні два конфліктуючих суб’єкти – кандидати на посаду Президента, конфліктували в боротьбі за владу, використовуючи одні і ті ж ресурси – голоси виборців, для того, щоб здобути посаду, яка об’єктивно могла належати тільки одному з них. В ситуації підліткового конфлікту суть конфлікту полягає в зіткненні з одного боку самого підлітка, а з другого – його вихователів, батьків чи вчителів за те, щоб управляти його життям. Тобто тут ціллю є його життя, засобом – його власна поведінка, а об’єктивна несумісність цілей полягає в тому, що керуватися він може тільки якимись одними уявленнями – або своїми власними, або чужими – нав’язаними йому батьками чи вчителями. В ситуації конфлікту на підприємстві два працівника можуть конфліктувати в боротьбі за вищеоплачувану чи більш престижну посаду (владу), яка може дістатися тільки одному з них. Цікаво також, що така схема дає нам можливість передбачити варіанти можливого розв’язання конфліктів: пошук інших цілей, використання інших ресурсів, ліквідація (відмова від конфлікту) одного з суб’єктів, та вказати на ті цілі, які вони переслідують. Так в ситуації підліткового конфлікту підліток таким чином заявляє про свою дорослість, про своє бажання стати суб’єктом, а не об’єктом виховного процесу, а в ситуації конфлікту на підприємстві за кращу посаду сам конфлікт може означати своєрідну „заявку” від іншого працівника на ту посаду, на яку раніше претендував тільки хтось один, тобто по-суті бути демонстрацією його бажання її здобути, бажання претендувати на щось більше, ніж раніше.

    1. Послідовний і поетапний розвиток конфлікту


Разом з тим, як вже було сказано раніше, конфлікти виникають лише там, де існує певний послідовний і одночасний їхній розвиток у часі – так, щоб дії кожної зі сторін були певною реакцією на дії іншої, тому неможливо говорити про них без аналізу послідовності їхнього розвитку. Н.В. Грішиною в цьому плані була проведена наступна робота:

„До людей різного віку, статі і роду занять звернулися з проханням письмово розповісти про будь-яку конфліктну ситуацію. Ніяких обмежень, в тім числі і на характер конфлікту, (сімейний, службовий) не накладалося. Не давалося і ніяких пояснень по виконанню описання. Єдина інструкція полягала в тому, щоб респонденти описували ситуації, в яких приймали безпосередню участь або, принаймі, мали можливість спостерігати за розвитком подій, тобто, як їм здавалося, володіли достатньо детальною інформацією. Друге уточнення стосувалося повноти опису, тобто включення в нього усього, що здавалося учаснику експерименту суттєвим для створення адекватного відображення ситуації. (Цікаво, що практично не стикалися з запитаннями типу „що таке конфліктна ситуація” і „як це розуміти”). Так був створений базовий набір конфліктних ситуацій, який в подальшому використовувався для виконання різноманітних дослідницьких процедур.

В дослідженні по вивченню прототипу конфлікту експертам пред’являлись 30 ситуацій, відібраних з загальної кількості в випадковому порядку. Експертами являлися троє психологів, які мали вищу освіту і стаж практичної роботи, троє студентів-психологів, які ще тільки починали свою професійну освіту, і троє спеціалістів, які не мали відношення до психології (керівник, інженер, лікар). Кожен з них, працюючи з усім набором з 30 ситуацій, отримав інструкцію виділити в їх описанні компоненти, суттєві з точки зору необхідності і достатності для описання даної ситуації. В результаті кожен з учасників групи експертів створював 30 (по числу пред’явлених їм ситуацій) переліків атрибутів ситуації. Всього на цьому етапі було отримано 270 списків, з яких на основі частоти повторюваності даної ознаки в загальному наборі був побудований прототип конфлікту.

Систематизація характеристик, виділених групою експертів, які проаналізували описання конкретних характеристик конфліктних ситуацій, дала наступний результат:

Практично всі складені переліки характеристик конфлікту починаються з вказівки на його учасників. В більшості випадків наводяться їхні рольові характеристики один відносно іншого (чоловік-дружина, керівник-підлеглий, мама-вчителька, пацієнт-медсестра і т.д.). Часто згадуються соціально-демографічні дані – стать, вік, рід занять (якщо він не випливає з рольової характеристики, наприклад „чоловік працює в бізнесі”, „пацієнт учасник війни”, „мама сама працює учителькою в іншій школі”). Також досить часто використовуються психологічні характеристики, пов’язані з особистісними особливостями учасників конфлікту. Іноді, якщо це здається суттєвим з точки зору розвитку конфлікту, наводяться дані про сімейне становище (одна виховує двох дітей), або інші дані.

Наступна складова конфлікту – сам конфліктний епізод, зав’язка. Дії одного учасника викликають протидію і негативну оцінку іншого, або дії одного чоловіка викликають протидію іншого, яка викликає негативну оцінку в першого.

Далі описується наступний перебіг подій, афективні переживання учасників конфлікту в ході його розвитку.

Місце дії згадується, коли мова йде про організацію і відсутнє в випадку сімейних конфліктів. Соціальний контекст представлений або особами, що виявилися мимовільним учасниками події, або реакцією оточуючих на події, що відбуваються. Час дії спеціально не відзначається, але може опосередковано вказуватися (наприклад напередодні 8 Березня).

Результат конфлікту, який в більшості випадків наводиться у вигляді переліку характеристик. З точки зору тих, хто описує конфлікт, він повинен мати якесь завершення, якщо його немає, то це переважно спеціально відзначається.” [3, с.178]

Ще детальніший опис механізму послідовного розвитку конфлікту наводиться в Т.В.Дуткевича:

„Динаміка розвитку полягає у динамічній структурі конфлікту, яка розкривається у його етапах, та у силових характеристиках конфлікту (швидкість, гострота). Динамічна структура конфлікту:

  • виникнення конфліктної ситуації;

  • усвідомлення конфліктної ситуації;

  • власне конфліктна поведінка – обопільно спрямовані й емоційно забарвлені дії, які утруднюють досягнення цілей, інтересів супротивника і сприяють реалізації власних інтересів за рахунок іншої сторони;

  • розгортання конфлікту або його розв’язання залежить від учасників, їх індивідуальних особливостей, інтелектуальних, матеріальних можливостей, які є у сторін, від суті і масштабів самої проблеми, від позицій навколишніх осіб, від уявлення учасників по наслідки конфлікти, від стратегії і тактики взаємодії.

Динамічними особливостями конфлікту є швидкість і гострота його перебігу. Гострота конфлікту – жорсткість протидії, що залежить від характеру проблеми, її значущості для учасників. Чим вища значущість, тим менша схильність конфліктуючих до компромісу, тим вища міра їх емоційної напруги На гостроту конфлікту впливають також індивідуальні особливості (конфліктність) його учасників, досвід відносин між ними.” [4, с.47]

Хотілося би також звернути увагу на те, що в більшості випадків момент виникнення конфлікту вдається встановити достатньо чітко – він виникає в момент усвідомлення сторонами несумісності своїх інтересів. Для опису цього „поворотного пункту” в розвитку конфлікту вводять поняття „інциденту”:

„Інцидент – це ситуація взаємодії, що дозволяє його учасникам усвідомити наявність об’єктивної суперечності в їх інтересах і цілях. Тобто інцидент – це усвідомлення конфліктної ситуації. Він може протікати в різних формах. Розрізняють прихований і відкритий інцидент. У своїй першій формі інцидент розгортається на рівні усвідомлення учасниками суперечності, але може ніяк не виявлятися в їх реальних відносинах і реакціях. Відкритий інцидент відбувається як серія конфліктних дій учасників один щодо іншого. Початок інциденту пов’язаний, щонайменше, з трьома умовами:

  1. перший учасник свідомо і активно діє на шкоду іншому часнику шляхом фізичних дій, демаршів, заяв тощо;

  2. другий учасник усвідомлює, що ці дії направлені проти нього;

  3. другий учасник відповідає активними діями проти ініціатора конфлікту, що і можна вважати початком конфлікту.” [4, с.50-51]


Таким чином момент зародження конфлікту майже завжди можна формально виділити, вказавши з чого саме і в який саме момент час він розпочався:

„Інцидент – це формальний мотив, поштовх для початку безпосереднього зіткнення сторін. Інцидент може відбутися випадково, а може бути спровокований суб’єктом (суб’єктами) конфлікту, стати результатом природного ходу подій. Буває, що інцидент готує і провокує якась „третя” сила, що переслідує свої інтереси в передбачуваному „чужому” конфлікті. Можна виділити чотири типи інциденту за характером виникнення.

  1. Об’єктивні цілеспрямовані інциденти;

  2. Об’єктивні нецілеспрямовані інциденти;

  3. Суб’єктивні цілеспрямовані інциденти;

  4. Суб’єктивні нецілеспрямовані інциденти.

Інцидент знаменує собою перехід конфлікту в нову якість. Подальше розгортання подій передбачає три варіанти поведінки конфліктуючих сторін:

- сторони (сторона) прагнуть полагодити виниклі суперечності і знайти компроміс;

- одна із сторін вдає, що „нічого не відбулося” (відхід від конфлікту);

- інцидент стає сигналом до початку відкритого протистояння.

Вибір того або іншого варіанту багато в чому залежить від конкретної установки (цілей, очікувань, емоційних орієнтацій) сторін.” [4, с.59]

Разом з тим конфлікт не виникає лише як наслідок одного-єдиного зіткнення. Дуже часто йому передує досить довга „підготовча робота”. Динаміка міжособистісного конфлікту - це його розгортання у часі. При цьому відбуваються у таких напрямках: емоційному, діяльністному, комунікативному. Вирізняють наступні фази конфлікту:

  1. Латентна – зовні майже не виявляється, припиняється спілкування між партнерами, виникає ігнорування один одного.

  2. Демонстративна – партнери усвідомили конфлікт;

  3. Агресивна – в учасників формуються образи ворога, виникають плани помсти;

  4. Батальна – демонстративно-агресивна реалізація планів помсти.

„На останній стадії конфлікту він досягає свого апогею і приймає форму тотальної війни із застосуванням усіх можливих сил і засобів. На цій стадії конфліктуючі сторони забувають істинні причини і цілі конфлікту. Головною метою протиборства стаж нанесення максимальної втрати супротивнику. Цю стадію ще називають ескалацією конфлікту (від лат Scala – сходи), тобто тут конфлікт ніби крокує сходинками, реалізовуючись у серії окремих актів – дій і протидій конфліктуючих сторін. Для батальної фази характерним явищем є кульмінація. Вона настає тоді, коли ескалація конфлікту приводить одну або обидві сторони до дій, що завдають серйозного збитку справі, яка їх об’єднує (їх діловим зв’язкам, дружнім чи родинним відносинам тощо). Кульмінація – це верхня точка ескалації. Вона звичайно виражається в якомусь вибуховому епізоді або декількох послідовних епізодах конфліктної боротьби. При кульмінації конфлікт досягає максимального напруження, обом сторонам стає ясно, що продовжувати його більше не слід. Кульмінація безпосередньо підводить сторони до усвідомлення необхідності припинити як подальше загострення відносин, так і посилення ворожих дій і шукати вихід з конфлікту.” [4, с.61]

Проте навіть виникнувши, конфлікти не завжди доходять до свого логічного завершення, а іноді можуть припинитися на якомусь етапі свого розвитку:

„Розгортання конфлікту не обов’язково проходить чотири фази. Фіналом конфлікту ї зміст взаємовідносин, що виник між учасниками конфлікту. Зміст взаємовідносин визначається відповідно до фази відносин.

У латентній фазі виникає непорозуміння, яке можна усунути у відвертій розмові за умови бажання партнерів його відновити;

У демонстративній фазі з’являється негативне ставлення до партнера, до його поведінки у складних ситуаціях взаємодії. Розрив відносин веде до байдужості один до одного.

На агресивній фазі характерне прагнення бути пильним щодо намірів партнера, очікування від нього неприємностей. Перейти безпосередньо від агресивної фази конфлікту до нормального спілкування неможливо. Вихід з цієї фази веде до „перемир’я”, припинення якого поновлює і загострює конфлікт, спричиняючи його ескалацію.

На батальній фазі виходом є укладання “перемир’я”, яке легко переходить в агресивну фазу. Чим далі заглиблюється конфлікт, тим важче повернути нормальні відносини. Конфлікт періодично інтеріоризується і час від часу відновлюється.

Відновлення нормального спілкування – реверсія конфлікту – здійснюється шляхом поступових переходів на попередні фази конфлікту до повного входу з нього. Відповідно до кожної фази конфлікту визначається мета його розв’язання. На стадії вирішення конфлікту можливі варіанти розвитку подій:

  • очевидна перевага однієї зі сторін дозволяє їй нав’язати слабшому опоненту свої умови припинення конфлікту;

  • боротьба йде до повної поразки однієї зі сторін;

  • боротьба приймає затяжний характер через нестачу ресурсів;

  • сторони йдуть на взаємні поступки у конфлікті, вичерпавши ресурси і не виявивши явного (потенційного) переможця;

  • конфлікт може бути зупинений під тиском третьої сили.

Існують такі абсолютні конфлікти, в яких боротьба ведеться до повного знищення одного або обох суперників. Чим чіткіше окреслений предмет суперечки, чим очевидніші ознаки перемоги і поразки сторін, тим більше шансів для локалізації конфлікту. Способи завершення конфлікту спрямовані в основному на зміну конфліктної ситуації шляхом впливу на учасників або зміни характеристики об’єктів чи іншими способами.” [4, с.62-63]
Таким чином ми тут бачимо кілька важливих характеристик розгортання конфліктів:

  1. Наявності фактору усвідомлення чи оцінки дій іншої сторони як загрозливих для свого теперішнього статусу або для реалізації якихось своїх майбутніх цілей.

  2. Здійснення кожною зі сторін активних дій по недопущенню такого варіанту розвитку подій, спрямованих в першу чергу або на знищення супротивники, або на обмеження його допуску до використання усіх наявних ресурсів, на зменшення його активності.

  3. Фінал або розв’язка конфлікту, який може або зупинятися на якійсь зі стадій, або завершуватися добровільним виходом однієї зі сторін з конфлікту чи й навіть її знищенням, або може припинятися тоді, коли обидві сторони усвідомлюють те, що можливі втрати від досягнення своїх цілей в результаті конфлікту перевершують очікувані досягнення для кожної них від здобуття бажаної для себе цілі.


З врахуванням таких часових характеристик конфлікту нами пропонується доповнити попереднє визначення поняття конфлікт додатковим словом „зіткнення”, яке би характеризувало одночасність прояву активних дій кожної зі сторін одна по відношенню до іншої. Тоді попереднє визначення поняття конфлікт звучатиме наступним чином:
Конфлікт – це зіткнення двох суб’єктів в боротьбі за використання одних і тих же ресурсів для досягнення однієї і тієї ж з суб’єктивної точки зору, але об’єктивно несумісної з прагненнями іншої сторони, емоційно чи когнітивно значущої для них цілі.
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Вступ
Розділ І визначення конфлікту та теоретичні особливості гендерної поведінки при конфліктній взаємодії 6

Авторское выполнение научных работ любой сложности грамотно и в срок
Поняття аддиктивної поведінки, психологічні особливості хворих на азартну залежність 8 2 Психологічна допомога методами духовної...

Курсова робота з дисципліни: «Стратегія підприємства» на тему: «Стратегічний контроль»
В.І. Ляско, Л. П. Владимировою, Т. П. Любановою, А. В. Мясоєдовою, Ю. Л. Оленніковою, А.І. Ільїним, Д. Хасби, В. Д. Марковою, С....

Випускна творча робота
Люди, щоб подолати розбіжності вступають, у відкриту конфліктну взаємодію, в процесі якої вони одержують можливість висловлювати...

Курсова робота на тему: «Облік малоцінних та швидкозношуваних предметів»
Працюючи в умовах ринку, чи конкуренції, власник повинен постійно аналізувати вигідність придбання І виробництва різних видів засобів,...

Шекспірівський театр. Трагедія «Гамлет»: її філософсько-етична проблематика....
...

Курсова робота на тему: «Система екологічного виховання учнів на уроках географії»
Отже, суспільство висуває потребу у компетентній особистості, яка на основі самостійного критичного мислення І відповідальності буде...

Література в 11 класі Тема: Проблема вибору людини в межовій ситуації...
Мета: допомогти учням з’ясувати різні можливості морального вибору людини в межовій ситуації; розвивати навички філософського сприйняття...

Дипломна робота на тему: “Особливості страхів І тривожності в підлітковому віці”
При цьому варто враховувати, що стан тривоги в різних людей може викликатися різними емоціями. Ключовою емоцією в суб’єктивному переживанні...

Курсова робота на тему: «Облік готової продукції та її реалізації...
Діяльність кожного господарюючого суб’єкта у сучасних умовах є предметом уваги широкого кола учасників ринкових відносин, які зацікавлені...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації




fil.ocvita.com.ua
Головна сторінка